Грецька міфологія та релігія

 

 

В епоху Великої колонізації традиційна грецька релігія не відповідала духовним запитам сучасників ще і тому, що в ній важко було знайти відповідь на питання про те, що чекає людину в його майбутньому житті і чи існує воно взагалі. На свій лад це болісне питання намагалися вирішити представники двох тісно зв'язаних між собою релігійно-філософських навчань – орфиків і піфагорійців. Як ті, так і інші оцінювали земне життя людини як суцільний ланцюг страждань, які послані людям богами за їхні гріхи. Разом з тим і орфіки і піфагорійці вірили в безсмертя душі, що, пройшовши довгий ряд перевтілень, вселяючись в тіла інших людей і навіть тварин, здатна очиститися від усієї земної скверни і досягти вічного блаженства. Думка про те, що тіло є усього лише тимчасова «темниця» або навіть «могила» безсмертної душі, що зробила величезний вплив на багатьох більш пізніх прихильників філософського ідеалізму і містицизму, починаючи від Платона і кінчаючи основоположниками християнського віровчення, уперше виникла саме в лоні орфіко-піфагорейської доктрини. На відміну від орфіків, більш близьких до широких народних мас, що поклали в основу свого повчання лише трохи переосмислений і обновлений міф про божество живої природи, піфагорійці являли собою замкнуту аристократичну секту, ворожу демократії. Їхнє містичне навчання носило набагато більш рафінований характер, претендуючи на піднесену інтелектуальність. Не випадково, і сам Піфагор (автор знаменитої теореми, що дотепер має його ім'я), і його найближчі учні і послідовники були захоплені математичними обчисленнями, віддаючи при цьому щедру данину містичному тлумаченню чисел і їхніх сполучень.

І орфіки, і піфагорійці намагалися виправити й очистити традиційні вірування греків, замінивши їх більш витонченою, духовно наповненою формою релігії. Зовсім інший погляд на світ розвивали і відстоювали представники так званої іонійської натурфілософії: Фалес, Анаксимандр і Анаксимен. Усі троє є уродженцями Мілету – найбільшого й економічно розвинутого з грецьких полісів Малої Азії [20, с. 99].

Що ж відбулося в Іонії в VІІ і VІ століттях до н. е., що сприяло появі таких видатних особистостей? Населення змішаної крові (карійської, грецької і фінікійської) було втягнено в тривалу і важку класову боротьбу.

Ця класова боротьба, що залила кров'ю іонічні міста, така ж, що як відбувалася в Аттиці в часи Солона, стала надовго рушійною силою усіх винаходів у цій країні.

Вперше в історії людства мілетські мислителі спробували представити весь навколишній всесвіт у виді гармонічно улаштованої системи, що саморозвивається і саморегулюється. Цей космос, як схильні були вважати іонійські філософи, не створений ніким з богів і ніким з людей і в принципі повинний існувати вічно. Його закони цілком доступні людському розумінню. У них немає нічого містичного, незбагненного. У такий спосіб був зроблений великий крок на шляху від релігійно-міфологічного сприйняття існуючого світогляду до його збагнення засобами людського розуму. Перші філософи неминуче повинні були зштовхнутися з питанням про те, що варто вважати першоосновою, першопричиною всіх існуючих речей. Фалес (самий старший з мілетських натурфілософів) і Анаксимен думали, що первинною субстанцією, з якої усе виникає й у яку зрештою усе перетворюється, повинна бути одна з чотирьох основних стихій. Фалес при цьому віддавав перевагу воді, а Анаксимен – повітрю. Однак далі всіх інших по шляху абстрактно-теоретичного осмислення природних явищ просунувся Анаксимандр, безумовно найглибший з найдавніших грецьких філософів. Першопричиною й основою всього сущого він оголосив так називаний «апейрон» – вічну і нескінченну субстанцію, що якісно зводиться до однієї з чотирьох стихій і разом з тим яка знаходилась в безперервному русі, у процесі якого з апейрона виділяються протилежні початки: тепло і холод і т. п. Вступаючи у взаємодію, ці пари протилежностей породжують усі доступні спостереженню явища природи, як живої, так і мертвої. Намальована Анаксимандром картина світу була зовсім новою і незвичайною для тієї епохи, коли вона виникла. Вона укладала в собі ряд яскраво виражених елементів матеріалістичного і діалектичного характеру, у тому числі представлення про всеосяжну, що постійно змінює свою форму первинну субстанцію, досить близьке сучасним представленням про матерію, думку про боротьбу протилежностей і їхньому переході друг у друга як головне джерело всього різноманіття світових процесів [13, с. 187].

Грецькі натурфілософи добре розуміли, що найбільш надійною основою всякого знання служить саме досвід, емпіричні вишукування і спостереження. Власне кажучи, вони були не тільки першими філософами, але і першими вченими, основоположниками грецької і всієї європейської науки. Старшого з них, Фалеса, уже древні називали «першим математиком», «першим астрономом», «першим фізиком».

 

 

У першій половині V ст. до н. е. відбуваються важливі зміни в релігійній ідеології греків. На жаль, вони відомі нам мало і відбиваються найчастіше в літературних творах, через що буває важко зрозуміти, чи виникло дане явище в результаті індивідуальної або групової творчості або відбиває широко розповсюджене представлення. Підйом класичного поліса, перемога над персами мали важливі наслідки для народного світогляду. Сучасними дослідниками