Грецька міфологія та релігія

Вдома в греків також зводилися жертовні вівтарі і встановлювалися статуї богів-заступників. Священним вважалося і домашнє вогнище, тому що його заступником була Гестія і, роблячи безкровні жертви у вогнища, грек прямо звертався до цієї богині. На п'ятий день після народження дитини обносили навколо вогнища, щоб відгородити від зла. Похорон також проходили згідно строго встановленої церемонії. Небіжчика умащали мазями і пахощами в білих одягах, із дрібною монетою (оболом) у роті, що призначався для Харона, перевізника душ мертвих, клали на похоронні носилки. Один день його оплакували, потім урочисто виносили з будинку. Спочатку в Греції труп спалювали, але цей звичай поступово витиснувся традицією поховання тіла в землі в спеціальних гробницях.

Однієї з найважливіших обов'язків жерців були пророкування майбутнього. Деякі жерці займалися тільки гаданнями, у першу чергу по нутрощам вбитих тварин і польотам птахів. Але жерці-ефори пророкували прийдешні події по змінах неба, жерці-піфайсти – по виду блискавок. Особливою пошаною в греків користалися святилища – оракули, у яких боги через жерців давали прямі відповіді на питання. Відомі оракули Зевса в Додоні, Геракла в Бурі, Аполлона в Мілеті. Але воістину всегрецькою славою користався оракул у Дельфах, що був присвячений спочатку Геї, потім Феміді й Аполлонові. У центрі будинку оракула знаходилася ущелина, з якої виривалися димні випари. Над ущелиною був укріплений триніжок, на який усідалася віщунка – піфія. Одурманена отруйними парами, вона впадала в транс, і в цей момент перед нею бог Аполлон відкривав таємниці майбутнього. Пророцтва Дельфійського оракула, щоправда, завжди були двозначні і мрячні. Так, Крез, цар Лідії, запитав жерців, чи може він напасти на перського царя Кира. Піфія відповіла, що якщо він нападе на Кира, то знищить велике царство. Коли ж розбитий наголову Крез став проклинати віщунів, ті резонно відповіли йому: «Тобі ж було передвіщено, що буде зруйноване велике царство. Ти і зруйнував його – тільки це було не царство Кира, а твоє власне».

Як особлива форма служіння богам сприймалися і спортивні змагання. Представлення греків про богів як про істот, подібних до людей, але більш досконалих, диктувало прагнення уподібнюватися їм і в досконалості тіл. Вважалося, що боги радуються, бачачи людей, блещущих здоров'ям і силою. Головним спортивним святом Древньої Греції були Олімпійські ігри, установлені, по переказі, самим Гераклом. Ці релігійні торжества були настільки важливі, що на час ігор встановлювався загальний мир і навіть літочислення в Греції йшло по Олімпіадах (починаючи з 776 р. до н. е.). Ці спортивні ігри присвячувалися всім богам, хоча заступником міста і був Зевс. Змагання чергувалися з жертвоприношеннями. Головним іспитом було «п’ятибор’є» – біг, стрибки, боротьба, метання списа і метання диска, також проводилися кулачні бої і змагання колісниць. Крім Олімпіад, найвідомішими були Немійські, Піфійські і Істмійські спортивні ігри.

 

 

 

Релігія ранньої Греції відігравала велику роль у динаміці суспільної думки еллінів. Спочатку грецька релігія, як і всяка інша примітивна релігія, відбивала лише слабкість людини перед особою тих «сил», що у природі, пізніше в суспільстві й у власній свідомості, що заважають, як їй здається, її діям і являють загрозу для її існування. Первісну людину цікавить не природа в тій мірі, у якій вона вторгається в її життя і визначає її умови. Різнохарактерні сили природи уособлювалися у виді особливих божеств, з якими була зв'язана безліч сакральних переказів, міфів. Еллінська міфологія відрізняється багатством, причому вона зберігала й у пізніші епохи багато переказів часів родового ладу. Протягом XXX-XІІ ст. релігійні представлення населення Греції перетерпіли багато змін. Спочатку винятковим шануванням користувалися божества, що уособлювали сили природи. Особливо шанували Велику богиню (пізніше Деметра, що означає «Мати хлібів»), що відала родючістю рослинного і тваринного світу. Її супроводжувало чоловіче божество, за ним випливали другорядні боги. Культові обряди включали приношення жертв і дарунків, урочисті процесії і ритуальні танці. Божества мали визначені атрибути, зображення яких досить часті, причому вони служили символами цих небесних сил [11, с. 104].

Утворення ранньокласових держав внесло нові риси в духовне життя, у тому числі й у сакральні представлення. Співтовариство еллінських богів (пантеон) одержало більш визначену організаційну структуру. Світогляд народу малював тепер відносини між богами, досить подібні з тими, котрі ахеяни бачили в царських столицях. Тому на Олімпі, де жили головні божества, верховним був Зевс, батько богів і людей, що володарював над усім миром. Підлеглі йому інші члени ранньоеллінського пантеону мали спеціальні суспільні функції. Ахейський епос, що зберіг зведення про шанування багатьох ранньоеллінських божеств, передає властиве тільки грецькому мисленню трохи критичний погляд на небожителів: боги багато в чому подібні з людьми, їм властиві не тільки благі якості, але також недоліки і слабості.

Твори мистецтва і дані ахейського епосу про ворожість олімпійців до окремих людей або племен, очевидно відбивали думки ахеян про існування добрих і ворожих сил природи.