Гроші та кредит

Стратегічні цілі вважаються визначальними або ключовими в загальноекономічній політиці держави. Такими цілями можуть бути зростання обсягу виробництва, забезпечення оптимальності зайнятості, стабілізація рівня цін, збалансування платіжного балансу та інші. Водночас за допомогою заходів лише монетарної політики досягти усіх названих цілей неможливо. Це зумовлено обмеженістю та специфікою інструментарію монетарної політики. В її межах зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Так, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які приводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І, навпаки, для зростання виробництва необхідно вжиття заходів, що призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть вплинути на зростання цін. Тому залежно від конкретної економічної ситуації центральний банк вибирає одну із стратегічних цілей. Це, як правило, є стабілізація цін чи подолання інфляції, оскільки вони найбільшою мірою відповідають головному призначенню центрального банку (підтримання стабільності національних грошей). 

Сутність проміжних цілей полягає у таких змінах економічних процесів, які сприяють досягненню стратегічних цілей. Так, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною – буде стримування зміни ринкової кон'юнктури. Характерною особливістю проміжних цілей є те, що вони встановлюються на тривалі часові періоди, у продовж яких можуть бути реалізовані і виявити ефективність своєї дії.

Тактичні заходи мають короткостроковий характер щодо регулювання грошової маси, відсоткової ставки та валютного курсу для досягнення проміжних цілей. До кожного об'єкта тактичного регулювання може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям об'єкта регулювання визначається проміжною ціллю.

Залежно від економічних змінних визнаються інструменти грошово-кредитної політики. Вони включають:

■ проведення операцій на відкритому ринку;

■ регулювання норм обов'язкових резервів;

■ зміна банківської відсоткової ставки;

■ регулювання курсу національної валюти та інші.

 

ТЕМА 4. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ

 

 

1. Інфляція: сутність, форми прояву, причини та наслідки.

2. Грошові реформи як засіб перебудови грошової системи.

 

Питання 1. Інфляція: сутність, форми прояву, причини та наслідки

Інфляція (від лат. іnflаtio – розбухання, роздмухування) – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінювання їх, зростання цін на предмети першої необхідності, зниження валютного курсу і падіння реальної заробітної плати. Усі ці явища вважаються проявом знецінення грошей незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Видами інфляції виступають (табл.1).

Таблиця 1 – Класифікаційні ознаки та види інфляції

 

Продовження табл.1

 

Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні причини інфляції. Серед внутрішніх факторів можна виділити:

1) негрошові – порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо;

2) грошові (монетарні) – криза державних фінансів, а саме:

дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), зростання цін на світових ринках, валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

Основними причинами інфляції в Україні вважаються:

а) високо затратна та високомонополізована економіку, що успадкована від СРСР. Така економіка не може працювати за рахунок самофінансування і вимагає дотацій. Останнє зумовлено застосуванням застарілого основного капіталу та втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу;

б) реформа економіки та інших сфер суспільства Урядом України частіше здійснюється шляхом «спроб і помилок». В результаті інфляція в Україні досягла досить високого рівня. У 1992 р. рівень інфляції в країні становив 2100%, у 1993 р. — 10256% — це найвищий рівень інфляції у світі (до цього найвищим був рівень інфляції у Перу в 1990 р. і становив 7432%);

в) висока монополізацію економіки;

г) тиск зовнішнього боргу на державний бюджет. Останнє звужує маневреність валютними ресурсами держави.

Надмірне затягування інфляційного процесу на досить високому рівні (в середньому на 20%) без відчутного впливу на економічне зростання призвело до того, що інфляція набула форми стагфляції. Вона характеризується загальним застоєм в державі (застій в економіці, виробництві, соціальній сфері) і одночасно інфляцією, або, інакше кажучи, одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

Для оцінки та вимірювання інфляції використовують показник індексу цін, який характеризує співвідношення між купівельною ціною певного набору товарів та послуг («споживчий кошик») для даного періоду з сукупною ціною ідентичної групи товарів та послуг у базовому періоді.

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому, а також обумовлює різке загострення кризових факторів у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній (рис.1).

Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. 

Основні форми боротьби з інфляцією – антиінфляційна політика та грошові реформи (див. наступне питання 2).

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб встановити контроль над інфляцією