Грошова система Італії

вільного розміну банкнот на золото. Золотий стандарт був відновлений у вигляді золотозлиткового стандарту лише в 1928 році. У 1933 році Італія приєдналася до золотого блоку - групі європейських країн (Франції, Голландії, Бельгії, Швейцарії) з підтримання чинного золотого стандарту при незмінних паритетах іноземних валют. Але вже в 1936 році паритет знизився до 0,046772 г, а після Другої світової війни Італія перестала фіксувати золотий вміст ліри в МВФ, так як висока інфляція зажадала зниження її курсу по відношенню до долара. Курс ліри був встановлений по відношенню до долара в 1949 році і, залишаючись незмінним протягом 22 років аж до 1972 року, становив 625 лір за 1 дол США. До кінця 1990-х років 1628 лір = 1 дол США. Золотий вміст було встановлено в 1960 році і склало 0,001422 р. У 1979 році Італія увійшла до ЄВС і встановила курс стосовно ЕКЮ - 1148,15 лір. Грошовою одиницею Італії до моменту введення євро була ліра, яка ділилася на 100 чентезимо. Реально ж в силу високого знецінення ліри такого розміну не відбувалося. Вже після Другої світової війни було вирішено випускати банкноти мінімальним гідністю 1000 лір. Для Італії були характерні не тільки банкноти (кредитні гроші), але й паперові гроші, що випускаються казначейством. До них ставилися дрібні гроші (гідністю менше 1000 лір). Емісійним центром до переходу на євро виступав Банк Італії, якому було надано таке право лише у 1926 році. До цього існувало 5 емісійних інститутів. З 1893 року їхня стало 3 - Банк Італії в Римі, Банк Неаполя і Банк Сицилії. Емісія грошей здійснювалася відповідно до норм, встановлених законом під наглядом казначейства. У Головному управлінні казначейства існував спеціальний відділ, у функції якого входив контроль за грошовим обігом, за випуском банкнот і паперових грошей, заміною старих грошей. Рішення про випуск банкнот приймалося після екскурсій попиту на готівкові гроші залежно від величини активу платіжного балансу, потреб каси казначейства, інтенсивності звернення до центрального банку кредитних установ. В якості забезпечення нового випуску могли виступати або іноземна валюта, або казначейські векселі та довгострокові державні зобов'язання нових випусків, або комерційні векселя і державні цінні папери, що знаходяться в комерційних банках. Остаточне рішення про новий випуск ухвалювалося керівництвом казначейства, а на центральний банк покладалося матеріальне здійснення грошової емісії. Для технічних робіт з підготовки і друкування грошей Банк Італії мав власне підприємство. Рішення про випуск паперових (казначейських) грошей брало Головне управління казначейства. Монети виготовлялися на монетному дворі. Казначейські квитки друкувалися Державним поліграфічним інститутом.