Грошова система Італії

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

істотно виходила за обумовлені межі. Наприклад, по підсумками 1996 Італія мала дефіцит державного бюджету 6,8% ВВП (не більше 3% ВВП), а державний борг - 124% ВВП (60% ВВП). Італія дотримувалася концепції приблизного виконання вимог, так як в іншому випадку їй довелося б прийняти рішення про додаткову бюджетної економії в 26 трлн дол. лір. Проте, Італія цілеспрямовано готувала себе до введення в 1999 році «євро». На 2007 рік був сформований надзвичайний бюджет, орієнтований на критерії приєднання до «євро». При цьому в бюджет закладені воістину драконівські заходи зі скорочення державних витрат і збирання податків. Рестрикційна політика уряду, обмеження зростання заробітної плати та високі відсотки призвели до зниження приватного вжитку. Воно впало у 1996 році на 0,8%. Темпи зростання ВВП сповільнилися. У 2007 році обсяг виробництва зріс на 2,7%, порівняно з 2006 року. Італія гасила дефіцит надзвичайних «європейським податком». Для проведення безготівкових розрахунків в «євро» Італія поряд з іншими країнами створила єдину систему розрахунків ТАРГЕТ за допомогою спеціального зв'язку. Для введення готівкових розрахунків в «євро» в Італії, як і в інших країнах, проводилися інформаційні кампанії для ознайомлення громадян з новою грошовою одиницею, між країнами відбувається обмін інформацією. У шкільні програми були включені курси, присвячені «євро». Введення «євро», природно, вимагало витрат. Основну тягар взяли на себе банківські установи, яким належало модифікувати комп'ютерні системи обробки даних і обслуговування клієнтів, а до 2002 року повністю замінити автомати для видачі грошей і перевірки купюр і вести паралельні розрахунки у двох валютах. За оцінкою Банківській федерації ЄС, на це було потрібно близько 10-12 млрд. ЕКЮ, що становило 2% річного обороту банківських операцій. У той же час, незважаючи ні на колосальні витрати, пов'язані з впровадженням нової грошової одиниці, ні на відхилення від необхідних критеріїв, Італія ввела «євро» з 1 січня 1999 року в числі перших 15 країн. Введення «євро» призвело до оздоровлення державних фінансів, що вивільнило великі кошти, які витрачалися на обслуговування державного боргу (в Італії «з'їдалося» 20% бюджетних витрат). Це дозволило збільшити витрати на створення нових робочих місць і соціальні потреби.

2.2 Місія грошей, структура і динаміка грошової маси

Грошовою одиницею в Італії є ліра, ділима на 100 чентезимо. У перші роки після утворення в 1860 р. італійської держави в країні функціонувала біметалічна система з твердим співвідношенням між золотом і сріблом 1: 15,5. Золотомонетний стандарт був введений в 1875 р.; карбувалися золоті монети номіналом в 10, 20, 50 і 100 лір. Золотий паритет ліри був встановлений в 0,290323 р. Під час першої світової війни і в повоєнні десятиліття вільний розмір банкнот Банку Італії на золото був заборонений. Золотий стандарт був відновлений тільки в 1928 р. у формі золотозливкового стандарту. У 1933 р. Італія приєдналася до «золотого блоку» - групі західноєвропейських країн (Франція, Бельгія, Голландія, Швейцарія та ін), що зобов'язалися зберігати дію золотого стандарту при незмінному паритеті їхніх валют. Однак зовнішньополітичний курс фашистського уряду, політика автаркії і поступове перетворення країни у військовий табір супроводжувалися введенням валютних обмежень, девальвацією і скасуванням золотого стандарту, У 1936 р. паритет ліри знизився до 0,046772 г чистого золота. Після другої світової війни Італія тривалий час не фіксувала золотого вмісту ліри в Міжнародному валютному фонді (МВФ), оскільки надзвичайно високі темпи її внутрішнього знецінення змушували уряд систематично знижувати курс ліри до долара. У вересні 1949 р. в результаті проведення заходів щодо стабілізації купівельної спроможності ліри її курс був встановлений за співвідношенням: 1 дол = 625 лірам. Цей курс не змінювався протягом 22 років аж до девальвації долара в грудні 1971 р. Золотий вміст ліри, яке визначається з цього курсу, дорівнювало 0,001422 р. Воно було зафіксовано в МВФ тільки в березня 1960

Бурхлива інфляція, що вибухнула в кінці війни і в перші роки відбудовного періоду, підняла рівень цін на таку висоту, що ділити ліру на чентезимо втратило всякий практичний сенс.

Мінімальний номінал банкнот, що випускаються Банком Італії, був встановлений в 1000 лір. Більш дрібні гроші (квитки і монети) випускалися казначейством. Відмовившись від грошової реформи і зберігши масштаб цін в знецінених лірах, італійський уряд тим самим узаконив астрономічні цифри, якими вимірюються макроекономічні категорії (наприклад, грошова маса в Наприкінці 1975 р. перевищила 114000000000000 лір). На початку 90-х років минулого століття в Італії функціонувало п'ять емісійних інститутів. У серпні 1893 р. у результаті злиття трьох з них (Національного банку королівства, Національного тосканського банку та Тосканського кредитного банку) був утворений Банк Італії в Римі. Решта два емісійних установи - Банк Неаполя і Банк Сицилії - значно поступалися йому за масштабами операцій: в 1925 р. обіг банкнот Банку Італії в чотири рази перевищувало обіг банкнот двох інших банків, разом узятих. З липня 1926 Банк Італії стає єдиним у країні емісійним інститутом. Емісія банкнот здійснюється Банком Італії у відповідності з нормами, встановленими законом, під наглядом казначейства. У головному управлінні казначейства є спеціальний відділ, у функції якого входить контроль за грошовим обігом, зокрема за випуском банкнот і казначейських грошей, заміною старих грошових знаків, знищенням прийшла в непридатність грошової маси. На емісійний інститут покладається випуск банкнот в