Грошова система Італії

У наступні роки розширення грошової бази проходило великими стрибками, оскільки економіка країни перебувала в кризовому і депрессионная стані. Такий зв'язок економічного становища з динамікою грошової бази могла б служити ілюстрацією для прихильників «чиказької школи», що розглядають постійний приріст грошової маси як гарантію стабільного розвитку господарства в цілому. Насправді динаміка грошової бази була не причиною, а значною мірою наслідком розвитку немонетарних чинників, хоча і мало місце деякий вплив грошового обігу на кон'юнктуру за законом зворотного зв'язку. Приріст грошової бази регулюється шляхом втручання в процес утворення нових ліквідних коштів кожним з трьох автономних джерел. Наприклад, касова потреба казначейства в 1965 р. склала 1543 млрд. лір, проте приріст грошової бази за рахунок казначейства дорівнював 919 млрд. лір: 625 млрд. лір були отримані за допомогою розміщення довгострокової позики серед населення і кредитних установ. У 1971 р. касовий дефіцит досяг 4757 млрд. лір, а збільшення грошової бази склало 3353 млрд. лір, оскільки в результаті втручання казначейства було розміщено державних паперів на 1404 млрд. лір. У певних межах можливе регулювання приросту грошової бази, що є еквівалентом сальдо платіжного балансу, за рахунок збільшення заборгованості комерційних банків своїм іноземним кореспондентам. Разом з тим слід зазначити, що можливості коригування приросту або скорочення ліквідності казначейством або через зовнішньоекономічні зв'язки є обмеженими.  Величезні дефіцити державного бюджету і платіжного балансу роблять ці джерела ліквідності важкокерованими, так як їх активність залежить від стихійних сил внутрішнього і зовнішнього ринків і диктується в більшості випадків крайньої необхідністю, викликаною станом кон'юнктури. У розпорядженні органів, регулюючих грошову базу, практично залишається тільки один керований агент - кредитні установи. Розподіл приросту грошової бази відбувається у двох напрямках. Одна частина потрапляє в руки населення, інша - осідає в кредитних установах. Кошти, які знаходяться у населення, використовуються різним чином. Готівкові гроші, складові дохідну частину сімейних бюджетів, витрачаються на покупки споживчих товарів; істотна частина приросту грошової бази, що потрапила в руки населення, поміщається в поштові вклади, що знаходяться під опікою казначейства. Зрештою простежується зв'язок: приріст грошової бази - збільшення купівельних засобів у руках споживачів - зростання споживчого попиту. Інша частина приросту грошової бази осідає в кредитних установах, розподіляючись між обов'язковими резервами і ліквідними ресурсами. Обов'язкові резерви і вільні ліквідні кошти утворюють грошову базу кредитних установ, яка є основою кредитної діяльності комерційних банків. Таким чином, встановлюється кредитна ланцюжок: приріст загальної грошової бази - відповідне збільшення грошової бази кредитних установ-додаткові можливості кредитної експансії. Два напрямки у розподілі приросту грошової бази становлять важливий вихідний пункт грошової і кредитної політики. Завдання регулюючих органів полягає в тому, щоб не допустити надмірного осідання нових ліквідних коштів у населення і забезпечити кредитні установи необхідними ресурсами для активних операцій. В іншому випадку можливий «перегрів» кон'юнктури в сфері споживчого попиту і прискорення інфляційного зростання цін. У руках влади є практично тільки одна міра непрямого впливу на розподіл приросту грошової бази-зміна процентних ставок за банківськими вкладами. У 1973 р. і особливо в 1974 р. відзначалося помітне підвищення цих ставок, викликане прагненням підсилити приплив депозитів (у середині 1974 рівень відсотків, виплачуваних по банківських вкладах, був удвічі вище в порівнянні з рівні грудня 1971 г.).

Політика в галузі грошового обігу, проведена в 60-70-ті роки, входила в комплекс заходів, з регулювання економіки. Тому важко провести Драниця між використанням грошових, кредитних, I бюджетних та інших інструментів втручання. З початку 1962 р. за Червень 1963 проводилася експансіоністська грошова політика, метою якої було підтримати темпи зростання економіки, що почали сповільнюватися. У 1962 р. був знижений рівень обов'язкових резервів кредитних установ, в листопаді цього ж року комерційні банки отримали дозвіл фінансувати імпорт за рахунок зростання заборгованості іноземним кредиторам, що призвело до розширення використання іноземного кредиту комерційними банками. У зв'язку з цим скоротилася видаткова частина офіційного платіжного балансу, і зросло його позитивне сальдо з відповідним збільшенням грошової бази. Дефіцит платіжного балансу, прискорене зростання роздрібних і оптових цін в 1963 р. змусили італійська влада перейти до дефляційної політики (друга половина 1963 р. - I квартал 1964 р.). У вересні 1963 було введено обмеження кредитування комерційних банків у іноземних фінансових партнерів, що збільшило офіційний дефіцит платіжного балансу і призвело до скорочення грошової бази. Загальний рівень грошової бази в цей період практично не змінювався, оскільки скорочення, пов'язане з негативним сальдо по поточних операціях, компенсувалося приростом по лінії казначейства і кредитних установ. Одночасно з рестрикційний заходами, що стосуються грошової бази, в цей період були використані й