Грошово-кредитне регулювання держави і його особливості в Україні

Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

• розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;
• переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;
• збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;
• відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;
• випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;
• посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Кредитна система – це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит – це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Розрізняють такі форми кредиту:

• Комерційний;
• Банківський;
• Споживчий;
• Державний;
• Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Метою комерційного кредиту є прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців. Банківський кредит надається позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту – грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор – це користувач грошових коштів, насамперед банк. Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту – нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення. Банківські позики класифікуються залежно від:

• економічної сфери застосування – внутрішні та міжнародні;
• структури банківської системи – кредити центрального банку і кредити комерційних банків;
• сфери використання – виробничі та споживчі;
• строку (терміну) користування: короткострокові – до одного року, середньострокові – до 3 років та довгострокові – понад 3 роки.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, побутова техніка, тощо), різноманітні послуги. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на тривалий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), кошти, мобілізовані страховою системою, а також суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, в сукупності становлять внутрішній державний борг.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит – це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів. Можна виділити дві функції кредиту:

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В Україні центральним банком є Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання – забезпечення стійкості національної валюти – гривні, – її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують понад 4000