Iдея гармонiї людини і природи у драмі-феєрiї Лесi Українки "Лiсова пiсня"

У своєму розвитку мистецтво часто повертається до художньої структури міфу, відроджує його на сучасному ґрунті. На початку ХХ століття багато письменників і художників звертаються до образів і форм народного мистецтва. Звертання до міфології було пов’язано не тільки з потребою у відновленні мистецтва, але і з інтересом митців до відбиття «тайників людської психіки», до передачі несвідомого.

Українська література початку ХХ століття, розвиваючись у руслі загальноєвропейських тенденцій, відбила нові віяння науки та мистецтва. Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.

В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною, яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка – дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа «людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото Лукаша. Меркне в його душі все прекрасне, властиве його поетичній натурі. Лукаш гине, зрадивши себе самого, не зумівши «своїм життя до себе дорівнятися». Але життя не можна вбити, як і вічного прагнення людини до щастя, до краси. До волі й добра.

Твір Лесі Українки – глибоко національна драма, в якій образи українського фольклору піднесені до високого філософсько-етичного узагальнення. Водночас, це – один з найпоетичніших творів вітчизняної літератури. Міфічні персонажі – Мавка, Перелесник, Лісовик, русалки, лісові істоти – відкрили широке поле фантазії для вирішення дійства в казково-феєричному ключі. Втіленням піднесено-прекрасного в драмі є образ Мавки, за народною міфологією юної лісової красуні-русалки. Леся Українка наділяє цей образ особливим соціально-філософським змістом. Мавка – це безсмертна, як сама природа, прекрасна мрія народу про щастя, про вільне творче життя.

Велич Мавки-мрії – в її дійсності, в нерозривному зв’язку з людьми. В українському фольклорі мавки – це недобрі звабниці, які показуються людям в образі гарних дівчат, і як тільки хто з молодих хлопців або чоловіків вподобає їх, то вони зараз залоскочуть того на смерть або стинають голову. Але в драмі Лесі Українки Мавка сама зваблена Лукашем, голосом його чарівної сопілки. Леся Українка в своїй драмі-казці відтворила справжні фольклорні та міфологічні образи. Таке відтворення – це не механічне перенесення фольклорних матеріалів у твір, а складний творчий процес. Аналіз «Лісової пісні» показує, що Леся Українка дуже добре орієнтувалася у величезній кількості українських народних творів і виявила майстерність у відтворенні міфологічних постатей. Синтетичність мислення, яка характерна міфу, дає можливість видам мистецтва шукати різноманітні трансформації використання цієї драми. До цього твору зверталися багато діячів мистецтва, які також використовували синтетичні жанри, а саме: опера, балет, кінематограф. Але всі митці додають міфологічному аспекту «Лісової пісні» сучасний сенс, бо міф – вічно живе джерело, необхідна умова й первісний матеріал для всякого мистецтва.

Читаючи поему, ми потрапляємо у казковий свiт, де є свої звичаї i закони, свої поняття про красу i неповторнiсть, про добро i зло. Лiсове царство, вигадане народною фантазiєю, у своєрiдних формах вiдбиває важливi риси народного життя, стосунки мiж людьми. Лiсовi iстоти, що мають владу над явищами природи, над вогнем i водою, над рослинами i тваринами, живуть i переживають, радiють i сумують зовсiм як люди. Лiсовi сили ворогують мiж собою. Внаслiдок чого руйнуються не тiльки надбання людської працi, але й краса лiсового краю. Водяник побоюється Лiсовика, а всi водянi й лiсовi сили разом – Чорного Марища, – «Того, що в скалi сидить». Лiсовi багатства незлiченнi, але в лiсi є вiчно голоднi злиднi та знедоленi потерчата.

«Лiсова пiсня» – хвала творчому генiєвi людини, її боротьбi за волю, за красу життя, хвала невмирущому народному хистовi. Цей настрiй, яким пройнято весь твiр, є симфонiєю краси почуттiв, їхньої гармонiї з чарами природи. Нiжна, задумлива краса – от як характеризує поетеса природу, в яку незабаром впише образ Мавки – образ такої ж нiжної i задумливої краси. Гармонiя барв доповнює характеристику природи:

«ярко-зелена драговина», тиховоде, вкрите ряскою та лататтям озеро, перший ряст, блакитнi пролiски i сон-трава. Бiлi, яро-зеленi, блiдо-блакитнi барви – це кольори ранньої весни. Оживає природа, оживають лiсовi духи та iстоти: «той, що греблi рве, русалки, потерчата. Зелений, нiжний колiр нiби вводить нас у свiт переживань Лукаша, першi слова якого про сопiлку вказують на його спiвучу й чутливу до музики душу. Дядько Лев постає як знавець лiсових таємниць, друг лiсового свiту, охоронець багатств краю. Розбуджена грою Лукаша на сопiлцi, прокидається вiд зимового сну Мавка. Їй здається, що «весна ще так нiколи не спiвала, як отепер». Мавка з'являється «в ясно-зеленiй