Iдея гармонiї людини і природи у драмі-феєрiї Лесi Українки "Лiсова пiсня"

Хтось може менi заперечити: сильна особистiсть Лукаша змушена була пiдпорядкуватися обставинам життя. Його навiть на деякий час стає жаль. Але потiм розумiєш: страждає вiн не внаслiдок внутрiшнiх своїх переживань, а через труднощi та страждання, що йому нав'язує у помсту зовнiшнiй, ворожий свiт Мавки.

Ми бачимо, що зрада Лукаша стає й загибеллю для Мавки. Леся Українка дуже виразно показала, як протягом усiєї драми нiби вiдбувається змагання двох свобод – Мавки та Лукаша. Свобода Мавки виявляється сильнiшою, як i її любов. Навiть коли дiвчина стає жертвою Лукашевої зради, вона не зломлюється i не впадає у вiдчай.

Крiзь увесь сюжет драматичної поеми проходить теза, що вiльний вимагає собi вiльного. Адже не кожен спроможений обрати свободу i нести вiдповiдальнiсть за цей вибiр свiдомо.

 

 

Усi ми: квiти, трави, дерева, люди – дiти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повiтрям, грiємося пiд одним сонцем, пускаємо корiння в одну землю. I все життя тягнемось до висот небесних – гiлками-руками, думами-мрiями, душами-квiтами. Приходимо ненадовго в цей свiт, прокладаємо в ньому свою стежку i назавжди вiдходимо в iнший, неземний. Який же сенс у цьому вiчному круговоротi життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пiзнання, стати на вищий щабель духовностi, вiдчути свою єднiсть з усiма формами космiчного буття, свою спорiдненiсть з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранiшньої роси? I тодi свiт теж стане мудрiшим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано i взаємозумовлено. Чи зумiє людина своїм життям органiчно влитися в цю свiтову гармонiю, чи порушить її, не знайшовши свого мiсця в нiй? Фiлософськi роздуми над цiєю та iншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Українку. Створюючи свiй шедевр – драму-феєрiю «Лiсова пiсня», поетеса добре знала цiну багатьом життєвим iстинам, бо тернистий шлях пiзнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вiчнiсть.

Так, вона знала, що не помре:

Нi! Я жива! Я буду вiчно жити!

Я в серцi маю те, що не вмирає.

Духовному зору Лесi Україник вiдкрилися таємницi людського життя, смертi i безсмертя. Вона виголошує їх устами лiсової царiвни Мавки. Мавка – дитя природи, i це глибоко символiчно: лише в нерозривнiй єдностi з природою можна досягти гармонiї душi. Цiй дiвчинi чужi й незрозумiлi одвiчнi клопоти людськi про хлiб насущний, про добро, багатство. Вона й так багата – лiсовим цвiтом, весняним спiвом, ласкою верби-матерi, нiжнiстю березки-сестрицi, розмаїттям барв i звукiв. Тiєї весни їй судилося почути найчарiвнiшу з мелодiй – мелодiю кохання, яка з'єднала двi рiднi душi. Весна – то пробудження сердець, народження надiй, буяння цвiту почуттiв, то гiмн всесильної любовi. Не тiльки людина – вся природа живе за прекрасними i незбагненними законами кохання:

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясень їй киває в верховiттi:

«Найкраща в свiтi!»

Пiд впливом цього свiтлого почуття розпускається «цвiт душi» людського хлопця Лукаша. Це Мавка i весна пробудили в ньому сили, що досi дрiмали, i зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонiя! Весна в природi i в серцях, у мрiях i в життi. Оновлення i просвiтлення, очищення i причастя вселенською красою i любов'ю.

Та все минає. Пiзнє лiто вносить свої змiни в лiсовi пейзажi i в людське життя. Покошено i складено в стiжки буйнi трави, перша сивина впала на скронi дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Природа разом з героями проходить їхнiми нелегкими, плутаними стежками, вiдтiняє їхнiй душевний стан. Вона не просто спiвiснує з людиною, а спiвпереживає з нею. Тяжко на серцi у Мавки: воно вiщує зраду, розлуку. У цей час «починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галявину, хату й гай». Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дрiб'язковими турботами. I душа його змiлiла, втратила свiй цвiт. Вiн зрадив не лише Мавку – зрадив себе, свою спiвучу душу, свою високу мрiю. I за це тяжко карається, втративши людську подобу. Та навiть доля непiдвладна великiй любовi. I Мавка чарiвним словом рятує свого коханого. Образ лiсової красунi – це вимрiяний поетесою iдеал гармонiйної людини, яка живе вiльним, духовним життям, у повнiй злагодi з природою. Саме тому їй не судилося нi забуття, нi смерть. Мавка – це втiлення краси, а краса невмируща.

Близький до природи i дядько Лев. Вiн добре знає всяку лiсову, польову та водяну силу, вмiє розумно з нею обiйтися. Своєю любов'ю до лiсу, добротою, мудрiстю вiн заслужив глибоку повагу Лiсовика.

У драмi-феєрiї дiйовими особами нарiвнi з людьми виступають i сили природи, що виросли на фольклорному грунтi: Русалка, Водяник, Лiсовик, Перелесник та iншi. Серед них теж є добрi й злi, та це не порушує рiвноваги у навколишньому свiтi. На кожному кроцi природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, вiдгукується на кожен порух її душi. Вона завжди за все вiддячує взаємнiстю. Любов може народитися лише з любовi.

 

 

Борисюк Т. Фольклор і міфологія в «Лісовій пісні» Лесі Українки // Народна творчість та етнографія. – 1991. – 2. – С. 31-40.

Кордун В. М. Фольклорно-морфологічна образність у структурі «Лісової пісні» Лесі Українки // Народна творчість та етнографія. – 1983. – № 3. – С. 60-65.

Криловець А. Сім струн я торкаю (Із секретів поетичної творчості Лесі Українки) // Дивослово. – 1995. – № 7. – С. 32-34.

Міщенко Л. І. Леся Українка – К. : Слово, 1986. – С. 27-103.

Пономарьов П. Фольклорні джерела «Лісової пісні» Лесі Українки // Їм промовляти душа моя буде. – К., 2002. – С. 199-220.

Українка Леся. Твори в двох томах. – Т. 1. – К. : Наук. думка, 1986. – 608 с.

Хилюк М. Цвіт душі мого народу: Фольклор і міфологія поліщуків у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» // Дивослово. – 2004. – №11. – С. 43-45.