Iдея гармонiї людини і природи у драмі-феєрiї Лесi Українки "Лiсова пiсня"

Покохавши Лукаша, зiйшовши на «людськi стежки», Мавка зазнала не тiльки щастя кохання, не тiльки вiдчула красу Лукашевої мелодiї, але й зiткнулася iз щоденним тяжким поневiрянням, iз несумiснiстю високих iдеалiв з буденним життям. Мавка боротиметься за гiднiсть дорогої їй людини, жертвуватиме собою заради Лукаша. Задля нього Мавка скидає своє лiсове вбрання, вбирається у хатнє дрантя. Зникла поезiя, залишилась буденщина. Мавка, як i Лукаш, стала невiльницею.

Мавка – дитина волi. Її зрада самої себе недовговiчна. Досить скинути жебрацький одяг, порвати iз залежнiстю вiд практицизму Лукашевої матерi, i вона знову стане вiльною, рiдною i жаданою у лiсi, знову для неї лiс розкриє свою красу.

«Лiсова пiсня» – гiмн красi природи i людини. Своє безсмертя Мавка пояснює тим, що вона «муку свою» любить i «дає їй життя». Мавчина мука – це кохання до Лукаша, саме воно дає їй душу.

«Лiсова пiсня» Лесi Українки чарує красою почуттiв, великою силою i глибиною розкритих у нiй волелюбних iдей, поетичнiстю образiв. Цей твiр справдi народний. Вiн народний своїми образами, узятими з фольклору i змальованими у повнiй вiдповiдностi з уявою народу про життя i про навколишнiй свiт. Як будь-який справдi народний твiр, «Лiсова пiсня» близька й зрозумiла усiм народам свiту.

 

 

Твiр надзвичайно глибокий i викликає роздуми над багатьма вiчними проблемами, однак все-таки неперевершенiсть його в найголовнiшому – майстер ному i переконливому зображеннi двох свiтiв.

Перший свiт – це свiт Мавки i самої Лесi Українки. Це духовнiсть, краса, мрiя, це полiт до справжнього, вiльного i нiчим не затьмареного кохання. Мавка – цiлiсна, цiлеспрямована натура, хоч i зображена надзвичайно романтично. Вона щира у коханнi, вiльна у вчинках i незрадлива у своїх принципах. Їй незрозумiлi дивнi людськi умовностi, гнiт буденщини, забобони i лицемiрство. Вона чиста i щира, як дитина. Що думає, у що вiрить, те i говорить, так i чинить. Нiяк вона не може зрозумiти людську звичку: одне думати, iнше говорити i зовсiм протилежне – робити. Мавка – високий iдеал, це те створiння, про яке кожна людина мрiє, тягнеться до нього i не може досягти. Це, свого роду, життєвий стимул, «маяк», який потрiбен кожному для самовдосконалення.

Мавка до зустрiчi з Лукашем жила у повнiй гармонiї з середовищем i собою – була щаслива. Вона була вiльною, мала крила i найбiльше багатство – щедрий i багатий внутрiшнiй свiт. Але зiткнення iз свiтом людей порушило гармонiю цiєї iстоти. Вона не змогла серед людей знайти собi рiвну пару. Люди таких висот, на жаль, не досягають...

Леся Українка зобразила нам ще один свiт – свiт Лукаша, свiт людей. Вiн iнший...

Люди, прагнучи до цивiлiзацiї, порушили закони природи. Навигадували умовностей, якi їх i поглинули. Людей згубили користолюбство, заздрiсть, буденщина. Вони засмоктали їх i закрили перед ними вiльний i щасливий полiт до неба.

Лукаш – талановитий вiд природи, тонкий у почуттях (адже ж зумiв своєю грою на сопiлцi розбудити i закохати в себе Мавку) i добрий хлопець. Але тi умови, в яких вiн живе: щоденна людська метушня i буденщина – зробили свою справу – вiн став звичайною людиною. Мавка продовжувала дивитися в нього, як в дзеркало, але себе уже там не бачила. Вiн не був з самого початку рiвнею Мавцi – їй просто так здалося. А може сопiлка обманула... Лукашу не дотягтися до Мавчиних висот. Бо вiн стоїть ногами на землi, йому життя серед людей пiдтяло крила.

Читаючи «Лiсову пiсню», розумiєш, що повна свобода бажань i почуттiв складає гармонiю, основу гармонiї у природi. I картини, в яких змальовується життя в лiсi, доводять це: ми бачимо, як лiсовi та водянi iстоти розмовляють, тiшаться, гнiваються, люблять i розважаються; ми чуємо мову джерел i дерев, озерних хвиль i жучкiв-свiтлячкiв. Найголовнiшою цiннiстю для всiх цих лiричних персонажiв є воля. Життя без неї для них неможливе! Недарма Лiсовик застерiгає Мавку про небезпечнiсть її кохання до людини, Лукаша, яке, перш за все, вiдбере у неї волю:

Раз ступиш на людськую стежку –

I воля пропаде.

Мавка, для якої воля така ж необхiдна, як i повiтря, не розумiє, не погоджується з Лiсовиком:

... це так колись i вiтер пропаде.

Але поступово, крок за кроком, Мавка зрiкається власної волi заради кохання i коханого.

I ось тут починається дiйсна трагедiя особистостi! Трагедiя добровiльної втрати свободи, а краще сказати – добровiльний вибiр внутрiшнього рабства. На мою думку, саме це є першопричиною загибелi їхньої любовi, казкової Мавки та закоханого у природу Лукаша. Вони – iстоти двох протилежних свiтiв, єдиною точкою дотику яких є любов та прагнення до краси. Але зв'язок мiж ними можливий лише доти, поки їхнi душi сповненi вiдчуттям свободи. Без неї, без готовностi нести вiдповiдальнiсть за своє кохання не можна подолати ту велетенську прiрву, котра iснує мiж ними – людиною i мiфологiчною iстотою