Інформаційні системи та технології в економіці

Підрозділ «Аварійні ситуації» має містити приклади аварійних ситуацій та дати поради, як поновити роботоздатність системи з мінімальними витратами часу та праці.

Рекомендації щодо засвоєння необхідні для підготовки користувача до роботи на АРМ. У цьому підрозділі можуть наводитись посилання на літературу, яку слід вивчити до початку роботи, порядок опанування основних функцій АРМ та контрольний приклад, з допомогою якого можна засвоїти такі функції.

Класифікатори — це окремі документи, де для кожного класифікатора наводиться його структура та подається повний перелік назв із відповідними їм кодами. Під час експлуатації інформаційної системи до класифікаторів можуть вноситися доповнення.

 

Розділ 18. Ефективність інформаційних систем 

Економічна ефективність інформаційної системи (ІC) – це оцінка результативності системи, що визначається порівнянням витрат з одержаним від її використання ефектом як результатом діяльності ІC.

Ефект від упровадження ІC може бути соціальним, технічним та економічним.

Соціальний ефект характеризується впливом автоматизації на роботу працівників апарату управління, інформаційно-обчислювального центру (ІОЦ), а також на членів суспільства, соціальне обслуговування яких поліпшується з упровадженням ІC.

Технічний ефект характеризується швидкодією виконання певних операцій, збільшенням продуктивності машин, систем тощо.

Економічний ефект оцінюється економічним ефектом протягом року, економічною ефективністю (економією протягом року), коефіцієнтом економічної ефективності, одноразовими і капітальними витратами, терміном окупності.

Економічний ефект протягом року виражає фактичну економію порівняно з витратами на створення ІC

 , (1)

де E – економічна ефективність ІC, що складається з прямої Eпр та побічної Eп ефективностей, тобто Е= Eпр + Eп, причому Eпр = С0 – С1, де С0 – вартісні витрати оброблення даних за існуючим варіантом; С1 – вартісні витрати за пропонованим у проекті ІC варіантом оброблення даних. Побічна ефективність ІC

  (2)

де A1 , А2 – обсяги продукції, яка реалізується за рік, відповідно до і після впровадження ІC, грн.; C1 , C2 – витрати на гривню продукції, що реалізується, відповідно до та після впровадження ІC, грн.; П1 – прибуток від реалізації продукції до впровадження ІC, грн.

У наведеному вище виразі економічного ефекту протягом року Eн – нормативний коефіцієнт ефективності (за галуззю народного господарства); К – сума одноразових і капітальних витрат, причому

 ,(3)

де  – передвиробничі витрати, пов’язані з проектуванням ІC; КН – капітальні витрати на придбання, транспортування, монтаж, налагодження обчислювальної техніки (ОТ) та допоміжного обладнання.

Коефіцієнт економічної ефективності, розрахункове значення якого має бути вищим від нормативного, обчислюється за формулою

(4)

Термін окупності одноразових і капітальних витрат визначається за формулою

  (5)

Під надійністю керуючої системи мають на увазі її здатність виробляти припустимі управлінські рішення. Рішення – це продукт діяльності керуючої системи, результат своєрідного виробничого процесу, в якому управлінська праця взаємодіє з інформацією (предметом праці) й технічними засобами керування. За умови, що цей результат піддається кількісному вимірюванню, зіставляючи його з витратами в керуючій системі, можна характеризувати ефективність останньої. Однак виконати цю умову яким-небудь достатньо обґрунтованим методом досить важко. Для цієї мети необхідним показником може послужити характеристика надійності керуючої системи.

Здатність керуючої системи виробляти припустимі рішення є параметром якості її функціонування, так само як допустимість або оптимальність самих рішень є показниками їхньої (рішень) якості. Великий ступінь допустимості  вимагає, очевидно, великих витрат, тому що забезпечення високої надійності без витрат ресурсів немислимо. Це цілком відповідає відомому прямому зв’язку між категоріями надійності й надмірності (надійність у системі підвищується визначеною надмірністю елементів і зв’язків між ними, а надмірність припускає додаткові витрати). У цьому значенні надійність та економічна ефективність суперечливі (за напрямами їхніх змін). Однак зростання надійності керування, підвищення якості рішень принципово повинні вести до збільшення результату виробництва й (або) зниження витрат виробничих ресурсів, тобто до зростання економічної ефективності системи в цілому. Практика керування виробництвом показує, що останнім часом вкладення в удосконалювання власне керування виявляються раціональнішими (ефективнішими), ніж витрати, пов’язані з удосконалюванням виробництва.

Іншими словами, раціоналізація й автоматизація процесів керування  виробництвом  порівняно з існуючим станом керуючої підсистеми можуть виявитися економічно неефективними. Але зростання якості продукції управлінської праці (рішень), що забезпечується збільшенням надійності керування і визначається більш високими економічними результатами у виробництві, тим самим веде до підвищення економічної ефективності всієї системи.

Подібне явище не унікальне: добре відомо, що багато зразків нових машин, нові конструкції, технологічні процеси виявляються економічно невигідними для організацій і підприємств, що випускають або застосовують ці зразки й процеси. Їхня ефективність виявляється успоживачів (у наступному концентрі витрат) на рівні народного господарства, всієї економіки країни. Таким чином, надійність керуючої системи – показник якості її функціонування – можна розглядати як непряму характеристику ефективності керування. Звідси виникають задачі виміру надійності та порівняння її з ефективністю власне керуючої підсистеми й системи керування в цілому.

Як було показано вище, надійність керуючої системи кількісно виміряється ймовірністю вироблення управлінських рішень, іншими словами, «безвідмовністю» виконання основної функції системи.

Слід при цьому зазначити, що в практиці функціонування систем керування будівельним виробництвом неможливе одержання безпосередньої оцінки