Інструменти й методи впливу на регулювання інфляційних процесів

—індекс цін споживних товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя.

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. 

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та В, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса.

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції. Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100%.

Індекс цін поточного року - Індекс цін минулого року * 100%

Темп інфляції = Індекс цін минулого року

Підвищення виробничої властивості праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення виробничої властивості праці призводить до підвищення заробітньої плати. В такому випадку, так названа інфляція - утримок підвищення заробітньої плати в якій – небудь гілці дійсно призведе до підвищення загального рівня цін. 

Диспропорційність: незбалансованість державних витрат та прибутків, або дефіцит державного бюджету. Часто такий дефіцит долається за рахунок “друкарського станку”, що призводить до збільшення грошової маси та в наслідку – інфляції. Інфляційно небезпечні інвестиції: найчастіше мілітарізація єкономіки. Воєнні потреби призводять до виникнення додаткового платоздатного попиту, а як наслідок – збільшення грошової маси.

Імпортуєма інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки та залучення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави достатньо обмежені. Метод ревальвації власної валюти , що інколи використовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно затруднюючи експорт.

Інфляційні очікування – виникнення у інфляції самопідтримуючегося характеру. Населення та постійні суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітньої плати та наперед запасається товарами, очікуючи їх близьке збільшення в ціні. Виробників же хвилює збільшення цін з боку їх поставщиків, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів зростання цін на обладнання. Живий приклад таких інфляційних очікуваннь ми можемо спостерігати в наш час.

Деякі економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Найбільш послідовно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв.

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера» М*V = Q* Р. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд: P= (M*V) : Q,

Тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q, чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції.

Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, наприклад, у зростанні витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Таку