Інструменти й методи впливу на регулювання інфляційних процесів

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати. 

Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави. 

Як мiра, що має запобiгти необумовленому зростанню заробiтної плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячної iнфляцiї. 

В Україні в 1994р. рівень інфляції був від’ємним, далі протягом 1995 р. він почав спадати до вересня 1995р. (Додатка 8).

Дієві заходи щодо згортання інфляції почали здійснювати лише з приходом до влади нового Президента України. З цього часу почався відлік періоду фінансової стабілізації в національній економіці. Співпраця уряду з МВФ та іншими міжнародними організаціями-кредиторами дала змогу отримати додаткові ресурси для проведення реформ і фінансування дефіциту бюджету.

Основою антиінфляційної програми стало приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу українського карбованця. Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця. 

Продумана політика уряду і НБУ дала змогу успішно здійснити грошову реформу. Проте фінансова криза в Росії у 1998 р. не могла не позначитися на нашій економічній ситуації. Від північного сусіда вітчизняній економіці також передалися очікування знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії та прискорило темп інфляції, який у 1998 р. становив уже 20%. Паливна криза в Україні у середина також недорід у сільському господарстві спричинили стрибок цін на енергоносії та продукти харчування. Внаслідок різних причин темпи інфляції у 2001 р. прискорилися і сягнули досить високого рівня 25%. 

Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію, яка стала найвідмітнішою рисою вітчизняної економіки. Вхід економіки України у фазу гіперстагфляції зумовлювався передовсім високими темпами зростання загального рівня цін.

Більшість економістів схиляється до думки, що в Україні розвинулась інфляція попиту, пов'язана з надлишковою грошовою масою. Зокрема, важливим чинником такої інфляції став величезний дефіцит державного бюджету. Остерігаючись соціального невдоволення уряд утримував досягнутий рівень доходів населення через механізм індексації. Крім цього, для підвищення рівня ліквідності підприємств, левова частка яких була державною, НБУ періодично здійснював емісію грошової маси. Суттєвий вплив на зростання цін в Україні у 2001—2006 рр. справили чинники, які лежать поза сферою грошового обігу — витрати та інфляційні очікування. 

Уряд намагався застосувати адміністративні методи для обмеження темпів зростання цін. Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягу виробництва в уже лібералізованій економіці. Крім цього, вона відкинула країну далеко назад у реформуванні економіки. 

Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин як необхідних умовах макроекономічної стабілізації та швидкого економічного зростання. 

Враховуючи, що причина інфляції в Україні є порушення фундаментальних економічних пропорцій між попитом і пропозицією першочергового значення набувають активно-структурна політика у сфері власності, інвестицій, доходів і цін. Метою цієї політики має бути створення підстав для реального товарного забезпеченя грошей, створення умов для ефективного функціонування саме національних товаропродукуючих структур. 

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але