Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Політика рівномірного розподілу є одним із найпопулярніших підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів. Воно полягає у виборі деякого максимально допустимого строку: наступним інвестуванням у цінні папери в рівній пропорції на кожному з декількох інтервалів в межах цього строку. Припустимо, що керівництво банком прийняло рішення не купувати облігацій або нот з строками дії більше 5 років. Потім банк може вкласти 20% свого інвестиційного портфеля в цінні папери, до погашення яких залишається рік або менше року, інші 20% – в цінні папери, які будуть. гасити в інтервалі від 1 року до 2 років, інші 20% – з інтервалом від 2 до 3 років і т. д. в межах п'ятирічного терміну.

Ця стратегія не максимізує дохід від інвестицій, але ц перевагою е зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена стратегія-політика короткострокового акценту – передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100% – фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу. Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело доходу. Банк може дотримуватись так званої стратегії довгострокового акценту, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку.

Об'єднання короткострокового і довгострокового підходів до інвестицій складає стратегію «штанги», у відповідності з якою банк, з однієї сторони, вкладає більшу частину своїх засобів в портфель короткострокових високоліквідних цінних паперів, а з іншої сторони – в довгостроковий портфель облігацій при мінімальних або нульових вкладеннях на проміжні строки. Короткостроковий портфель забезпечує ліквідність, а довгостроковий – дохідність [16, с. 37]

Найбільш агресивною із всіх стратегій визначення інвестиційного горизонту є підхід процентних очікувань. Він передбачає постійне оновлення цінних паперів, що зберігаються у банку, у відповідності з поточними прогнозами процентних ставок і економічної кон'юнктури. Цей підхід сукупної якості портфеля або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується ріст процентних ставок, і навпаки, збільшення строків, коли очікується падіння процентних ставок. Подібний підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але і можливість значних капітальних збитків.

Якщо є перспектива суттєвого виграшу на очікуваній віддачі або е можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної дохідності, банки без вагання торгують своїми не заставленими цінними паперами. Вони особливо агресивно настроєні, коли надходження по кредитам малі і продаж цінних паперів, ринкова вартість яких зросла, збільшить чистий дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані більш високими доходами по новим активам, купленим за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Взагалі, банки торгують цінними паперами, якщо:

а) очікуваний дохід після сплати податків може бути підвищений за допомогою ефективних стратегій податкового управління;.

б) можна зафіксувати більш високу норму доходу на віддаленому кінці кривої доходності, коли планується падіння процентних ставок;

в) ці операції будуть сприяти загальному покращенню якості активів;

г) інвестиційний портфель може бути оновленим на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються проблеми, пов'язані з кредитним портфелем.

Як показав аналіз та данні Асоціації українських банків (АУБ), станом на 01. 01. 2011 р. провідні позиції на фінансовому ринку по операціях з цінними паперами та формуванню інвестиційного портфеля, займали, “Приватбанк”, “Укрексімбанк”, “Ощадбанк”, “Райффайзен Банк Аваль”, “Укрсиббанк”, “Укрсоцбанк”, “Кредитпромбанк” (див. табл. 1. 1).

 

Таблиця 1. 1

Структура кредитно – інвестиційного портфелю за станом на 01. 01. 2011р., млн. грн

№ п/пБанкКІППитома вага (%) В тому числі

Цінні папери

 ВСЬОГО624392, 43100, 0045937, 09 (7, 3%) 

1ПРИВАТБАНК72122, 7311, 551513, 95

2УКРЕКСIМБАНК49605, 347, 9456457, 77

3ОЩАДБАНК45863, 877, 3454391, 72

4РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ40584, 586, 5005523, 36

5УКРСИББАНК35891, 015, 7481669, 22

6УКРСОЦБАНК33254, 775, 3261670, 47

7ОТП БАНК24248, 453, 8841468, 29

8ВТБ БАНК21980, 833, 520417, 31

9АЛЬФА-БАНК20055, 483, 212372, 62

10НАДРА18806, 993, 012427, 67

11ФIНАНСИ ТА КРЕДИТ15276, 382,