Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

Підводячи підсумки ми можемо відзначити, що під інвестиційним портфелем банку розуміється сукупність реальних і/чи фінансових інвестицій (цінних паперів), яка придбається банком для одержання прибутку і керується як єдине ціле. Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина – від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля.

 

 

Управління інвестиційним портфелем включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом, планування, аналіз і регулювання складу портфеля. Крім того, управління будь-яким портфелем містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. У загальному виді структура управління інвестиційним портфелем показана на рисунку. 1. 3.

 

Рис. 1.3 Структура управління інвестиційним портфелем КБ

 

Існують два варіанти організації управління інвестиційним портфелем. Перший варіант – це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з портфелем, його власником на самостійній основі. Другий варіант – це передача всіх або більшої частини функцій по управлінню портфелем іншій особі.

У першому випадку інвестор повинний вирішити наступні задачі по організації управління:

1. Визначити цілі (рис. 1. 4) і тип портфеля.

2. Розробити стратегію і поточну програму управління портфелем.

3. Реалізувати операції, що відносяться до управління портфелем.

4. Провести аналіз і виявити проблеми.

5. Прийняти і реалізувати коригувальні рішення [39, c. 92].

В другому випадку основна задача інвестора – правильно визначити об'єкт трасту (інвестиційні, суспільні фонди, спеціалізовані інвестиційні інститути і т. д.) для управління портфелем.

 

Рис. 1.4 Цілі портфеля інвестиційних проектів

 

Ці цілі можуть бути альтернативними і відповідати різним типам портфелів. Наприклад, якщо ставиться мета одержання відсотків, то перевага при формуванні портфеля віддається високоризикованим, низьколіквідним, але таким активам, які мають високий прибуток. Якщо ж основна мета інвестора – збереження капіталу, то перевага віддається високонадійним активам з невеликим ризиком, високою ліквідністю, але з заздалегідь відомою невеликою прибутковістю.

Управління портфелем здійснюється в рамках загальної стратегії функціонування банку, відповідно до портфельних стратегій: низького ризику і високої ліквідності; високої прибутковості і високого ризику; довгострокових вкладень; спекулятивна й ін.

Конкретні інвестиційні стратегії визначаються:

1. Стратегією функціонування банку.

2. Типом і цілями портфеля.

3. Станом ринку (його наповненістю і ліквідністю, динамікою процентної ставки, легкістю або ускладненістю залучення позикових коштів, рівнем інфляції).

4. Наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування.

5. Загальноекономічними факторами (фаза господарського циклу і т. д.).

6. Необхідністю підтримки заданого рівня ліквідності і прибутковості при мінімізації ризику.

7. Типом стратегії (короткострокова, середньострокова і довгострокова).

Природно, різні фактори, а отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються одна на одну, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної стратегії. Як уже було зазначено, методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Один зі способів пасивного управління – метод індексного фонду. Індексний фонд – це портфель відображуючий рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів, наприклад, індексу Dow Jones. Портфель буде відбивати рух ринку, якщо частки цінних паперів у портфелі відповідають вазі кожного цінного паперу при підрахунку індексу. Очевидно, що найбільші частки в індексному фонді будуть належати «блакитним фішкам», що мають найбільші обороти на біржі. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього. Складність задачі формування інвестиційного портфеля полягає в прагненні максимізувати очікувану прибутковість інвестицій при визначеному, прийнятному для інвестора рівні ризику. Оскільки з наявних ринкових інструментів можна створити нескінченну кількість портфелів, інвестора цікавлять тільки ефективні портфелі, кожний з який:

1. Забезпечує максимальну очікувану прибутковість для деякого рівня ризику.

2. Забезпечує мінімальний ризик для деякого значення очікуваної прибутковості.

З цієї безлічі інвестор вибере оптимальний портфель, що відповідає його інвестиційній стратегії, відношенню до ризику. Чим вище ризики на ринку цінних паперів, тим більше вимог пред'являється до портфельного менеджера по якості управління портфелем. Ця проблема особливо актуальна в тому випадку, якщо ринок цінних паперів мінливий. Під управлінням розуміється застосування до сукупності різних видів цінних паперів визначених методів і технологічних можливостей, що дозволяють: зберегти інвестовані кошти; досягти максимального рівня доходу; забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля. Інакше кажучи, процес управління спрямований на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його власника. Тому необхідне поточне коректування структури портфеля на основі моніторингу факторів, що можуть викликати зміну в складових частинах портфеля. Сукупність застосовуваних до портфеля методів і технічних можливостей представляє спосіб управління, що може бути