Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Іпотечне кредитування та його вплив на ринок землі (полтавський досвід та уроки)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

селянам частину належних їм  по закону земельних угідь, становище в аграрних відносинах було таким: із 4052814 десятин (1,0954 га – прим. авт.) 2033544 дес. (50,2 %) належало на Полтавщині привілейованим станам (дворяни, офіцери, духовенство), тоді як 1920799 дес. (47,4 %) козакам, селянам і міщанам. Ще 98471 дес. (0,4 %)- державним установам та церкві [32, с. 11]. Згідно  чинного на той час законодавства для забезпечення середньостатистичної селянської родини з 6 осіб потрібно було мати не менше 5 дес. на особу чоловічої статі [7]. Що ж до Полтавської губернії, то згідно розрахунків як дожовтневих [5, с. 27], так і провідних радянських дослідників [14, с. 334], землеволодіння площею до 6 дес. вважалось недостатнім для продовольчого забезпечення та сплати належних податків вищезгаданої селянської родини, тоді як власник угідь площею від 6 до 9 дес. вважався середньо-забезпеченим, а понад 9 дес. – заможним. З різних причин основна маса  селянсько-козацьких родин нашого краю (68,2 %) мала недостатню кількість земельних угідь, а значна частина дворів належала до категорії безземельних. Так, згідно подвірного перепису, здійсненого полтавським земством у 1882-89 роках із 346598 селянсько-козацьких дворів 59083 (17,2 %) були безземельними; 198408 (57,2 %) мали до 6 дес. Інші 89107 господарств (25,7 %) є підстави віднести до категорії заможних [34, с. 38]. Отже, потреба у польових угіддях після аграрних реформ 60-х років ХІХ ст. була на Полтавщині досить гострою, можна сказати, для частини - на межі життя і смерті. Виходом із складної життєвої ситуації могло бути лише переселення в інші регіони країни, або ж спробувати купити бажану землю. Понад 800 тис. полтавців  після 1861 р. скористались переселенням [21, с. 643], тоді як основна маса сільськогосподарських товаровиробників широко користувалась ринком землі. У тогочасного селянина найчастіше не було достатніх коштів, які могли б бути використані для розширення свого землеволодіння, а тому єдиним прийнятним варіантом було звернення до тієї чи іншої кредитної установи, адже позички у лихварів коливалися від 50 до захмарних 1200 відсотків на рік [15, с. 3]. Спроби уряду вирішити проблему кредитів для непривілейованих станів з допомогою формування сітки волосних допоміжних кас (з 1840 р.) та ощадно-позичкових  товариств (1869 р.) не увінчались успіхом через відсутність  у тих же селян вільних коштів, які вони  могли б передати на певних  умовах до щойно згаданих  кредитних інституцій. Як  зазначено у редакційній статті журналу «Отечественные записки» за 1880 р., уся імперія чула від представників сільськогосподарської сфери несамовитий крик - «грошей»!!! [20, с. 76]. Ситуація на селі з економічної точки зору суттєво погіршилась на початку 80-х рр. ХІХ ст. у зв’язку з розгортанням світової аграрної кризи, своєрідною відповіддю на яку була організація у 1882 р. Селянського, а у 1885 р. – Дворянського земельних  банків, адже створені на початку 70-х рр. того ж століття акціонерні земельні банки дрібним товаровиробникам з числа непривілейованих  станів через ризик неповернення кредитів (за окремими виключеннями) позичок практично не видавали [16, с. 104]. Як зазначено у «Положенні про Селянський поземельний банк», від 18 травня 1882 р. ця іпотечна установа була створена «для полегшення селянам усіх розрядів купівлі землі у тих випадках, коли власники земель побажають продати, а селяни купити їх» [23, с. 5]. Для зручності здійснення фінансових операцій після виникнення Дворянського банку регіональні відділення цих двох іпотечних установ стали працювати в одному приміщенні з одним і тим же управляючим. Згідно Статуту Селянського банку від 27 листопада 1895 р. позички селянам під заставу відповідної ділянки землі могли бути видані на термін від 13 до 51 року і 9 місяців при річних відсотках від 11,5 до 6 при умові кредиту на максимальний термін [8]. Пізнішими законодавчими актами терміни кредитування і відсотки по них неодноразово змінювались, склавши у 1898 р., наприклад, 4 % при терміні 55,5 років. Привілейовані стани у відношенні іпотеки мали суттєві переваги над сільськими станами, адже відсотки за кредитами у них завжди були найнижчими (з 1897 р. – 3,5 % річних) при максимальному терміні у 66,2 роки [2, с.631].

Якщо державні земельні банки надавали позики під заставу землі лише на тривалий термін, то акціонерні земельні банки практикували  і короткострокові (до трьох років) кредити. Якщо при довгостроковій позичці (66,2 роки) відсотки були фіксованими (4,5 % річних) [31, с. 52], то при короткостроковій їх розмір у кожному конкретному випадку встановлювало правління акціонерного банку [9]. Певні суми кредиту  на розширення свого землеволодіння дрібні сільськогосподарські товаровиробники могли отримати від земських органів місцевого самоврядування за рахунок так званого Олександрівського капіталу (з 1896 р.) та земських кас  дрібного кредиту згідно закону від 7 червня 1904 р. [10]. Проте їх загальна сума була настільки незначною, що суттєвого впливу на мобілізацію сільськогосподарських  угідь  вона не мала. Вирішальне значення на цей процес мали, як і слід було чекати, банківські кредити, включаючи і позички Державного банку, адже ця установа з 1884 р. стала видавати великим землевласникам так звані соло-вексельні кредити [25, с. 118], а з 1893 р. – позички під заставу урожаю [3, с. 335].
Загальні показники кредитування Полтавським відділенням Селянського поземельного банку місцевих дрібних сільськогосподарських товаровиробників мали такий вигляд: за
Фото Капча