Історіософський часопростір у творчості Микити Чернявського

Практичне значення. Робота дозволяє детальніше дослідити специфіку відображення історіософських поглядів автора, сприяє поглибленому вивченню художньої історіософії шляхом розширення її меж на твори неісторичної тематики. Наведений у дисертації теоретичний та фактичний матеріал висвітлює питання відображення в літературному творі особливостей національного менталітету. 

Фактаж та висновки дослідження можуть бути використані при студіюванні української літературної історіософії, історії української літератури ХХ ст., у створенні навчальних посібників для вчителів та студентів-філологів. 

Результати роботи можуть бути застосовані в процесі подальшого наукового вивчення творчості Микити Чернявського в літературознавстві, у викладанні курсу сучасної української літератури, при підготовці курсів лекцій з літературного краєзнавства у вищих навчальних закладах, спецкурсів та спецсемінарів, а також для підготовки відповідних уроків з літератури рідного краю, передбачених шкільною програмою. 

Особистий внесок здобувача полягає в осмисленні ролі та місця Микити Чернявського в літературному процесі ХХ століття. Комплексно проаналізовано поезію та прозу письменника, уточнено оцінну функцію художнього хронотопу. 

Апробація дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом публікації матеріалів, положень і висновків у наукових виданнях, а також у доповідях та повідомленнях на Другій та Третій регіональних науково-практичних конференціях „Образне слово Луганщини” (Луганськ, 2003, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська література: стан вивчення в сучасній школі, проблеми, перспективи” (Луганськ, 2004), Сьомій Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції „Дні науки 2005” (Дніпропетровськ, 2005), П’ятій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005). Основні положення дослідження викладені в дванадцяти публікаціях, шість з них – у фахових виданнях. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. 

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань). Повний обсяг роботи складає 161 сторінку.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, визначено мету і завдання, предмет, об'єкт, методи дослідження, джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію здійсненої роботи.

Перший розділ “Художня історіософія та теорія хронотопу в літературознавстві” присвячено аналізу джерельної бази дослідження, виявленню основних напрямків розвитку історіософії. Фактичне її існування розпочинається в працях Платона та Аристотеля, а прийнята назва зафіксована у творах Гердера та Гегеля. Особливе значення має саме художня історіософія, оскільки література здатна дослідити сферу людських почуттів, культурно-етичну тканину суспільства, тобто галузі, недоступні для раціонального пізнання. 

Розвиток історіософії на сучасному етапі пов’язаний з іменами А. Ігнатова, А. Тойнбі, П. Шоню. У сучасному суспільстві філософія історії знаходиться в центрі уваги науковців, до яких приєдналися й українські дослідники. 

Витоки художньої історіософії містяться в найдавніших літературних та фольклорних пам’ятках: „Повісті минулих літ”, „Слові о полку Ігоревім”, літописах тощо. Історіософські питання – проблема державності України, національна самобутність українського народу – знайшли своє відображення у творчій спадщині М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка. У ХХ столітті історіософські теми порушували у своїх поетичних творах М. Зеров, Є. Маланюк, О. Ольжич, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Г. Чупринка, у прозових – В. Бирчак, К. Гриневичева, Ю. Опільський, З. Тулуб та ін. Проте в науковому обігу праці історіософської тематики почали з’являтися лише останнім часом. Велике значення мають студії Яра Славутича „Історіософія в українській поезії” та „Історіософія Євгена Маланюка”. Також важливою для розвитку історіософської думки стала поява дисертацій М. Крупача „Українська історіософська поезія міжвоєнного періоду” (1996) та Т. Литвиненко „Історіософічна концепція пенталогії Б.Лепкого „Мазепа” та її художня реалізація”. Таким чином, спостерігається тенденція говорити про художню історіософію в межах історичної творчості. Полем вираження історіософських поглядів автора в таких творах є інтерпретація ним історичних подій, історичних діячів тощо. Історіософська позиція автора історичного твору – це „призма”, крізь яку заломлюється дійсність і постає перед дослідником у порівнянні „того, що було,” та „того, що написане”. У цьому дисертаційному дослідженні робиться припущення, що історіософську позицію автора можна дослідити й на матеріалі неісторичних творів. Для того, щоб довести цю думку, необхідно, по-перше, визначити, що буде полем вираження історіософських поглядів, а по-друге, уточнити, який твір дозволяє виразити ці погляди найкращим чином. 

Обов’язковим атрибутом художньої реальності виступають часопросторові координати. Світ художнього твору існує в часі та просторі. Література особливим чином засвоює час та простір, об’єднуючи їх у складну структуру. 

У зв’язку з використанням поняття „хронотоп” закономірною постає потреба звернення до розвідок, теоретичні засади яких стали підґрунтям до розроблення методики хронотопічного аналізу. Це насамперед праці М. Бахтіна, Н. Копистянської, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, В. Топорова, Ф. Федорова. 

Історіософія вивчає загальні закони розвитку суспільства, світу. Оскільки автор будує світ своїх художніх творів відповідно до своїх уявлень про ці закони, то з’являється можливість вичленити їх, простежити загальні закономірності розвитку художнього світу й відповідно зробити висновок про історіософську концепцію письменника на матеріалі неісторичних творів. 

Полем вираження цієї історіософської концепції буде хронотоп. Автор-творець власного світу будує художню реальність твору згідно зі своїми