Історіософський часопростір у творчості Микити Чернявського

Часопросторові координати поезії воєнної тематики допомагають увиразнити важливі для поета протиставлення війни і любові як хаосу і порядку та війни і миру як статичності та поступу. Творчою знахідкою поета є хронотоп „голуба далечінь” (та його модифікації „синя безвість”, „голуба даль”, „синя далина”), що втілює ідеальне уявлення про людське майбутнє як гармонійний технічний та духовний розвиток.

Поняття гармонії є одним з основних історіософських понять в авторській системі цінностей. Воно фактично дорівнює миру, у той час, як війна – це дисгармонія, і будь-які дисгармонійні прояви є такими ж болючими, як і війна. Зазначимо, що в уявленні митця непорушна гармонія не означає відсутності змін та технічного прогресу. Будь-які зміни мають відбуватися поступово, без руйнування існуючого ладу та слугувати лише вдосконаленню суспільства. Гармонійний розвиток духовної та матеріальної сторін суспільства – так уявляє автор ідеальне майбутнє людства. 

Мотив любові розкривається в поезії Микити Чернявського в кількох аспектах. Любов – це сила, що переборює, долає й певним чином організовує стихію, хаос, – твердження ілюструється циклічною організацією часопросторових координат. Другим аспектом є протиставлення любові як життя та війни як смерті, що втілюється в побудові часопросторових координат у вигляді спіралі. По-третє, любов убирає в себе досвід усіх попередніх поколінь і водночас відчувається вперше кожним серцем як одкровення, що супроводжується прийомом поєднання безкінечно великих та безкінечно малих відрізків часу в одній площині. Любов та мрія є необхідними складниками гармонійного розвитку людини. Їх поет вважає рушійними силами поступу людини й запорукою щасливого мирного майбутнього. Часопросторовий аспект цієї ідеї відображується в прийомі розкриття поетичного хронотопу в перспективу. Мотив розлуки, руйнування любові, зради почуттів знаходить свою власну реалізацію: часопросторова структура поезій цієї тематики найчастіше будується на протиставленні безкінечного або цілісного простору та часткового, фрагментарного. 

Значне місце також посідає тема призначення людини й митця, вибору життєвого й творчого шляху, а також тема соборності України. Оригінального тлумачення в контексті питання життєвого вибору та поетичного кредо набуває хронотоп дороги в такому варіанті, як „бездоріжжя”. Його символічний зміст: необхідність кожному митцеві прокладати свою стежку в мистецтві, відмовляючись від стереотипів та епігонства. Вічно нове сприйняття дійсності, переживання кожної події немовби вперше – ось невід’ємна риса поета, яка дозволяє йому творити. 

Особливим значенням наповнюється протиставлення „зима” – „весна”. Зіставляючи часопросторові виміри цих понять, автор наповнює образ весни символічним змістом, що втілює сумління, надію, щирість. Його протилежність „зима” – символ байдужості. 

Принциповим питанням для Микити Чернявського є питання про духовну єдність України. Він розв’язує його шляхом уведення в образну систему своєї поезії образів пісні-душі та ватри. Милуючись рідним краєм, письменник не протиставляє його всій країні, не підкреслює “осібності” Слобожанщини та існування специфічної „культури Донбасу”. 

Виразною грою з часом та простором позначені вірші, у яких М.Чернявський звертається до своїх літературних учителів: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Володимира Сосюри. Підкреслена уповільненість часу акцентує увагу читача на важливих елементах поезії, довільне обмеження та розкриття простору дозволяє унаочнити духовну близькість розведених у часі героїв. 

У часопросторовій структурі віршів, де розробляються питання сенсу життя, смерті й безсмертя, наявне протиставлення хаотичного та впорядкованого, замкненого та розімкненого хронотопів. Так автор утверджує вічність людської праці, цінність її плодів, що є безсмертям людини. 

Четвертий розділ „Хронотоп прозових творів: історіософська та національна картина світу” присвячений дослідженню історіософського хронотопу в тетралогії „Людям важче” та повісті „Материне серце”. До прозової творчості Микита Чернявський прийшов у доволі зрілому віці, коли вже виріс та сформувався як поет. Перші прозові спроби письменника („Червоні світанки”, „Ти зі мною”) були недосконалі з художнього боку, проте вже виявили характерні риси індивідуального стилю М.Чернявського: панування поетики настрою, нюансів почуттів. Зовнішні події переважно є тлом для зображення внутрішнього становлення героїв. Зовнішній конфлікт, напружена дієвість оповіді стають оправою для внутрішніх духовних зіткнень. Провідними є не обставини, події та вчинки героїв, а причини цих вчинків, їхнє висвітлення й осмислення. Сповнені актуальним на той час ідейним змістом, ці твори проклали дорогу у світ наступним романам М.Чернявського. Письменник отримав досвід, зробив перші помилки й висновки з них. Його романи „Людям важче”, „Сонце в полинах”, „Тиждень Івана Лободи” та повість „Материне серце” привертають увагу усвідомленою побудовою часопросторової структури відповідно до художньої мети автора. 

Дія творів „Людям важче” та „Материне серце” відбувається під час Великої Вітчизняної війни, і в хронотопі цих творів виявляється певна подібність, оскільки автор використовує однакові прийоми. Часопростір чітко поділяється на дві протиставлені системи: просторові координати мирного (довоєнного та повоєнного відповідно) та воєнного часу. Зображення часопросторового виміру найповніше реалізується через описи природи та окремих елементів традиційного селянського життя. Якщо в мирний період усі складові системи “людина – природа” знаходяться в підкресленій гармонії, то під час зображення перебігу подій воєнного часу людина й навколишнє середовище виразно протиставляються. Це протиставлення здійснюється кількома шляхами: через зображення реакції