Історіософський часопростір у творчості Микити Чернявського

У другому розділі „Постать Микити Чернявського в українській літературі” показані життя та творча діяльність письменника. Матеріали з його особистого архіву допомогли дізнатися про його родину більш детально, ніж раніше це подавалося в офіційній біографії. Знайомство з життєписом Микити Чернявського дало можливість з’ясувати умови та чинники, під впливом яких формувався світогляд автора. Спроба оцінки творчого доробку письменника з позицій, вільних від ідеологічного упередження, доводить його актуальність і цікавість для сучасного читача. Також зроблено висновок, що творчість Микити Чернявського являє собою надзвичайно придатний матеріал для дослідження історіософського часопростору. По-перше, вона представлена як поетичним, так і прозовим доробком. По-друге, тетралогія – основний твір письменника – зображує достатньо замкнений простір, що розвивається й змінюється впродовж трьох поколінь і в переломний час (війна й повоєнні роки). 

Третій розділ „Відображення історіософських поглядів автора в часопросторових структурах поетичного доробку”. Хронотопічний аналіз літературного твору, зокрема поетичного, передбачає пошук таких синтетичних понять, за допомогою яких можна описати поетичну реальність як особливий тип реальності. Література, відображуючи дійсність, у той самий час перестворює її, по-перше, формуючи нову, літературно-художню реальність з власним часом, населену власними героями, по-друге, упорядковуючи світ, організовуючи хаос. З цього випливає, що літературний твір як особлива квазіонтологічна реальність має специфічні часопросторові координати. Час та простір знаходяться в неподільному зв’язку, причому ця єдність не є абстракцією, а в тексті заповнена конкретним образом-змістом. Побудова автором художнього хронотопу відбувається під впливом загальних концепцій організації часу та простору. При хронотопічному аналізі твору виділяються такі аспекти хронотопу художнього тексту: психологічний, фізичний, історичний та міфологічний. Особливий інтерес для дослідження становить психологічний аспект як такий, у якому найповніше втілюється оцінна, суб’єктивна складова художнього хронотопу. Психологічний аспект відображає особливості особистісного складу автора. У сприйнятті людини час може уповільнюватися та прискорюватися, розтягуватися та ущільнюватися; відчуття часу може втрачатися, події – повторюватися у свідомості; ніколи не бачені образи можуть сприйматися як реальні, а знайомі, навпаки, не пізнаватися. Усі ці прийоми можемо простежити, аналізуючи поетичний доробок Микити Чернявського за допомогою часопросторових категорій.

У поезії Микити Чернявського можна виділити три тематичні напрямки: війна, її вплив на життя людини, її наслідки; любов та вірність; призначення митця, його життя та безсмертя. Вірші воєнної тематики складають значну частину доробку автора. Перша збірка молодого поета „Зерна щастя” побачила світ у 1948 році – усього через кілька років після завершення воєнних дій на території України. Невелика за обсягом, вона в підкреслено світлих тонах змальовувала мирне життя, чесну працю та просте щастя трудящих, за що й отримала загалом прихильну оцінку тогочасної критики. Уже в першій незрілій збірці відчувається домінанта історіософської позиції М.Чернявського: війна не є випробуванням героїзму, мужності й чесності; вона є чимось принципово чужим, несумісним з нормальним життям людини.

Наступні збірки поета характеризувалися зростанням його майстерності. Він поступово відмовлявся від повторення типових образів, шукав оригінальні шляхи вираження думок. Збірка „Вітер з поля” є тією, з якої автор починає справжній відлік свого творчого шляху. У ній з’явилися оригінальність, цікаві образи. Вправність М.Чернявського як поета стала адекватною його потребі висловити свої ідеї. Основні мотиви-носії світоглядних позицій митця нарешті отримали гідну художню форму й чітко окреслилися. Саме в збірці „Вітер з поля” письменник уперше розробляє ідею про те, що сліди війни залишаються надовго й відлунюють у мирний час. У вірші „Смерть Василька” причиною загибелі стає осколок у грудях, та в контексті звучання всього твору образ осколка набуває символічного значення – війна може вбивати й по її завершенні. 

У наступних збірках письменник продовжує розробляти намічені ідеї. Так, на його думку, війна руйнує не лише зовнішній світ, головне – це руйнація внутрішнього світу людини, її духовності („Щоб небо не падало”). У власному трактуванні „Слова о полку Ігоревім” („Боян”) автор показує не історію героїчного походу, а трагедію його безіменних учасників, чиї життя було покладено на полі бою. Свідомість ліричного героя об’єднує минуле й теперішнє: крізь нашарування часу проникає голос Ярославни. Автор зазначає, що людям важко робити висновки з минулого досвіду. Замкнута в коло внутрішня організація вірша наштовхує читачів на невтішний висновок: знову й знову люди будуть послані на смерть для задоволення державних амбіцій. Єдиною противагою цієї безнадійної перспективи можна вважати Боянову пересторогу. У поезії мається на увазі, що Боян – автор „Слова о полку Ігоревім”, хоча це суперечить літературознавчим розвідкам, проте