Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія становлення релігійно-церковного життя українського суспільства

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
 
В. В. Новіков
 
Проаналізовано історію розвитку релігійної ситуації в Україні. Зауважено, що за часи тоталітарного режиму серед населення насаджувалися атеїстичні погляди і молоде покоління виховувалося безбожним.
Встановлено, що духовне відродження української нації розпочалося з моменту проголошення незалежності України та характеризувалося збільшенням релігійних громад і легалізацією греко-католицької церкви. Взято до уваги складну поліконфесійну ситуацію в Україні і спроби з боку конфесій досягти єдності серед християнських церков. Наголошено на необхідності виправлення складної екуменічної ситуації в Україні за допомогою милосердя, віротерпимості та справедливого ставлення католиків і православних, а також на необхідності удосконалення законодавства, що регулює відносини релігійних організацій з державою і необхідності підтримки екуменічної ініціативи внутрішнього характеру.
Ключові слова: релігійна ситуація, духовне відродження, релігійна громада, свобода віросповідання, поліконфесійна ситуація, екуменічна ситуація, капеланство.
Постановка проблеми. Реалії сьогодення свідчать про збільшення впливу релігії на суспільне життя країни. Традиції релігії з отриманням незалежності України набули нового розвитку й отримали визнання більшості населення.
Історії не відомо жодного суспільства, жодного об’єднання людей, які б не потребували віри у світовий Абсолют, не прагнули підкорятись тій чи іншій надприродній силі. Обґрунтування моральної цінності релігійної віри відображається у людській свідомості. Релігія є священним регулятором стосунків між людьми, вносить у людську свідомість певні моральні принципи. За часи тоталітаризму нею повністю нехтували. Зі здобуттям незалежності широкого суспільного значення набуває питання про релігію як культурний феномен, про її значення для загальнокультурного поступу української спільноти, актуальною постає проблема розвитку релігійної ситуації в Україні, взаємин держави і церкви, впливу релігії на суспільство.
Актуальність цієї проблематики полягає у необхідності формулювання в країні таких умов, які б гарантували забезпечення кожній людині її природного невідчужуваного права – права на релігійну свободу, що перебуває у взаємозв’язку зі світоглядними основами буття людини, і наданні можливості практичної реалізації захисту права кожного на свободу світогляду.
Стан дослідження. Утвердження та функціонування релігії у суспільстві важко переоцінити. Сучасна українська держава зробила чимало для духовного відродження морального розвитку суспільства і задоволення релігійних потреб громадян. Держава стала на шлях гармонізації відносин із церквою, відродження релігії у суспільстві і забезпечення свободи світогляду. Цим питанням присвячували свої роботи науковці: О. А. Амбросімова, М. Ю. Бабій, С. М. Братусь, Г. О. Друзенко, Ю. В. Кривенко, Н. С. Кузнєцова, В. Ф. Піддубна, В. Д. Фучеджи, М. В. Лубська, Я. М. Шевченко, Л. В. Ярмол. Однак, незважаючи на широкий інтерес до цієї проблеми, не є дослідженою низка питань, пов’язаних із соціально-правовим аналізом міжконфесійних відносин і формування узагальненого правового обґрунтування їх рішень, що і є метою нашої розвідки.
Виклад основних положень. Як індивідуально-психологічне явище релігія ніколи не може зникнути в жодному суспільстві. Проте це не означає, що не можуть змінюватися, навіть докорінно, релігійні форми, символи та їх зміст. Вивчення ролі релігії в житті українців вимагає конкретного історичного підходу. Українцям властиве своє специфічне сприйняття й відображення у суспільно-історичній практиці ідеологічних постулатів та організаційних форм релігії. Упродовж своєї історії українській народ зберіг традиції проектування релігії як засобу збереження власних і загальнолюдських, позитивних надбань: родинної моралі, виховання морально розвинутого молодого покоління, глибокої поваги до життя і прав інших людей, милосердя тощо.
Для більшості нашого народу завжди були чужими форми релігійної нетерпимості.
Ці глибинні споконвічні риси менталітету українського народу відобразились в ідейно-світоглядних трактуваннях ролі і місця релігії у суспільному житті.
Еволюція уявлень про релігію дає змогу говорити про наявність у стародавні часи настанови щодо обов’язкового дотримання релігійних традицій та обрядів, а також існування заперечень їх значення. Це свідчить про те, що на цих етапах суспільного розвитку формувались різні підходи щодо релігії, які пізніше були зафіксовані в поняттях свободи віросповідання.
Історію релігійного життя нашого народу доцільно поділити на 4 періоди: дохристиянський, християнський, період протистояння християн державному атеїзму і сучасний. Кожен із них має свої особливості, хоча часто між ними не було чітких меж [1, с. 27].
Розвиток релігійного життя нашого народу упродовж перших двох етапів був дуже складним і суперечливим, проте найтяжчим періодом були часи тоталітарного режиму, коли атеїзм став частиною державної ідеології, релігійний світогляд українського народу зазнав деградації. Через пропаганду і адміністративний тиск комуністична влада намагалась викорінити релігію зі свідомості українського народу. Серед населення насаджувались атеїстичні настрої, почуття страху, люди втрачали здатність до опору, а молоде покоління виховувалось в дусі безбожництва. Загальновідомі найрізноманітніші засоби тиску на Церкву загалом і священиків зокрема. Наприклад, у разі смерті священика на його місце не дозволяли призначати іншого або навмисно призначали таку людину (інколи навіть агента КДБ), яка викликала у віруючих відразу до Церкви [2, с. 149].
Важливо зазначити, що впродовж усього існування тоталітарного режиму в Україні відчувалася певна амбівалентність ставлення режиму до релігії загалом і наявність двох суперечливих тенденцій правового регулювання й релігійної політики КПРС, які визначали коливання радянської релігійної політики на різних її етапах та розходження щодо методів і темпів боротьби проти релігії, а також тактичного використання церкви для досягнення своїх стратегічних цілей.
З одного боку, це була основна позиція, характерна трактуванням релігії
Фото Капча