Історія української культури 002

катакомбах», «Касандра») та поетичні драми («Лiсова пiсня»).

У   90-х   роках   починається   творчість   М.М.Коцюбинського.   У   цей   період   він

 

поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і    утверджувався на революційно- демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи.

Основи української фольклористики закладені на сторінках «Украинского весника»,

«Украинского журнала», «Украинского альманаха», в наукових студіях М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського, Л.Боровиковського, К.Сементовського, Д.Зубрицького, П.Лукашевича, З.Доленги-Ходаковського, представників «Руської трійці», М.Костомарова, А,Метлинського, П,Куліша, О,Марковича, А.Свидницького та ін.. Вагоме зібрання фольклорних творів здійснив Т.Шевченко, перебуваючи в Україні у 1843-1847 рр. Визначальними для розвитку фольклористики стали діяльність Петербурзького російського географічного товариства з Південноросійським відділом у Києві. Дослідники, крім уснопоетичної творчості, цікавились особливостями народної драми, музики, хореографії. Концептуальне бачення фольклористики окреслене у працях П.Чубинського, П.Номиса, М.Драгоманова,  І.Нечуя-Левицького,  М.Лисенка,  О.Потебні,  І.Франка,  Ф.Колесси, В.Гнатюка, Д.Яворницького, М.Сумцова, Ф.Вовка, М.Грушевського.

4. Архітектура та містобудування в Україні у ХІХ ст.

В  архітектурі  XIX  століття  на  зміну  пишноті  і  розкутості  українського  бароко

прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні  комісії  і  комітети.  Громадські  споруди  будувалися  з  урахуванням  їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

 

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.

 

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За  часів  класицизму  набуває  значення  відкритий  характер  композиції  ансамблів  площ, вулиць і окремих комплексів.

 

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

 

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму. Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку, поширення у творчій практиці українських архітекторів та скульпторів.

 

Відомі зодчі першої половини ХІХ ст такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр  Брюллов,  Василь  Стасо,  Вікентій  Беретті  доповнили  основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою. Виняткову увагу вони приділяти єдності архітектурних споруд.

 

Найвеличнішій будівлі за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних точок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площ, кварталів. Одним з найбільших досягнень зрілого класицизму було втілення в практику синтезу архітектури й скульптури. В першій пол. ХІХ ст співдружність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості.

 

Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст виділяється п’ятибанний Спасо- Преображенський собор у Новгороді–Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор розміщено у центрі забудови монастиря.

 

створено портик-лоджію з чотирьма колонами, затиснутими між двома антами. Бокові виступи підкреслено чотирьма півколонами з яких середні напівкруглі, а дві крайні – квадратні. Бокові входи оригінально розміщено в нішах. Апсида східного фасаду має вигляд півротонди з причетвертими колонами.

 

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь,

Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса.

 

Найбільшого розвитку серед міст кінця ХVІІІ-ХІХ ст досягла Одеса. ЇЇ збудували в

1794 р. на місці турецької фортеці Хаджибей. У 1803 Одеса ще була невеликим містом з дев’ятьма тисячами жителів. У місті було 14000 будинків і землянок, незакінчені церкви, 39

невеликих фабрик, 200 крамниць і магазинів. В 1804 р. градоначальник Одеси А.Е. Ришельє замовив проект театру відомому архітекторові Тома де Томану.

 

Прихильник форм античної архітектури, Томан казав, що його театр являє “подобу невеликого грецького храму”. Театр збудований у 1809 р. поблизу моря добре виділявся серед навколишньої забудови і кожен хто приїжджав до Одеси морем, першою бачив цю споруду. У забудові Одеси брали участь петербурзькі архітектори, такі як Ф.К. Боффо, Г.І. Горічеллі, У.Козлов, Ф.К. Боффо був родом із Сардинії. За сорок років творчої діяльності він спорудив кілька найзначніших будівель. Основним архітектурним акцентом є центральна напівкругла  площа,  вона  збудована  двома  симетрично  розташованими  увігнутими будинками.  Саме  ця  архітектурна  ідея  яскраво  виявлена  у  величезних  Потьомкінських сходах. Сходи, пам’ятник і вулиця між увігнутими будинками становлять композиційну поперечну вісь бульвару, що поділяє його на дві частини. Бульвар обмежують з двох боків комплекси будов – садиба Воронова та будинок Старої біржі.

 

Серед нових міст найбурхливіше розвивався Севастополь. Велику роль у плануванні і забудові міста відіграли військові інженери. Севастополь зростав дуже швидко. В 1804 р. Севастополь оголосили