Історія української культури 002

Товариство «Просвіта» виникло в 1868 році в Галичині як противага антиукраїнським течіям  у  культурному  житті:  колонізаторській,  підтримуваній  цісарською  владою, —  з одного боку, і русофільській, — з другого.

Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді. До комітету також увійшли такі діячі, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та інші. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство «Просвіта».

Щоб роз'яснити мету Товариства, його виділ звернувся 11 лютого 1869 року зі спеціальною відозвою до народу. У ній указувалося, що «поза школою не знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше розвиватися».

За  ухвалою  загального  збору  Товариства,  який  відбувся  25  березня  1891  року, читальні «Просвіти» вели курси неписьменних, проводили «відчити», вечорниці, ставили п'єси, а крім того, створювали рільничо-господарські та промислові спілки, позичкові й ощадні каси.

На Лівобережній Україні єдиним товариством «Просвіта», яке отримало дозвіл губернатора на заснування чернігівська «Просвіта», заснована 27 грудня 1906 року членом Державної Думи І. Шрагом та М. Коцюбинським, головою було обрано М. Коцюбинського.

Чернігівська «Просвіта» відкриває дві філії – у Ніжині і Козельці. У 1911 році через переслідування з боку царської адміністрації товариство припинило свою діяльність.

2. Наука на українських землях у ХІХ ст.. Праці з історії України. Природничі науки

Ілля  Мечников  —  викладач  Новоросійського  університету  в  Одесі.  Заснував  разом  із

мікробіологом Миколою Гамалією першу в країні й другу у світі бактеріологічну станцію. Творець учення про імунітет. Микола Бекетов — професор Харківського університету, який створив при фізико-математичному факультеті фізико-хімічне відділення та лабораторію фізичної   хімії.   Один   із   засновників   нової   науки   —   фізичної   хімії.   Д.Заболотний  і В.Високович зробили вагомий внесок у вивчення та лікування важких інфекційних захворювань. З Україною пов'язаний значний період життя основоположника військово- польової хірургії М.І.Пирогова. Тут він намагався зробити більш демократичною систему освіти, став опікуном навчального округу в Одесі, потім у Києві. Крім того, слід назвати геніального українського винахідника М.Кибальчича, який вже в ті часи запропонував ідею літального апарата (ракети) для польоту в космос (його іменем вже в ХХ ст. названо кратер на Місяці). В проекті Кибальчич обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії апарата, висунув ідею про можливість застосування броньованого пороху для реактивного двигуна і про необхідність забезпечення програмованого режиму горіння пороху, розробив пристрої для подачі палива і регулювання, способи запалювання. Подачу порохових шашок в камеру згорання Кибальчич планував забезпечувати за допомогою автоматичних годинникових механізмів. Досліджуючи питання щодо стійкості польоту, Кибальчич зазначив, що стабілізація апарата може проводитися як відповідним розподілом мас, так і за допомогою крил-стабілізаторів. В проекті досліджене питання про гальмування апарата при спуску. В кінці пояснювальної записки Кибальчич виказав думку про те, що успіх у вирішенні проблеми залежить від вибору співвідношення між масою корисного вантажу, габаритами порохових шашок і геометричними розмірами камери згорання двигунів.

Гуманітарні науки

 

У багатьох європейських країнах в кінці XVIII — на початку XIX ст. починає зростати інтерес   до   національної   історії.   В   Україні   в   уже   сформованому   тоді   середовищі різночинської інтелігенції ця тенденція знайшла широкий відгук. Першу збірку українських народних пісень видав князь М. Церетелі у 1819 р. — «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень». Три збірки підготував і видав ректор Київського університету М. Максимович. І. Срезневський, крім збирання фольклору, почав активні публічні виступи з обґрунтуванням самостійності, повноправності української мови. Він писав, що українська мова не поступається чеській своїм багатством, польській — мальовничістю, сербській — милозвучністю.

У цей же час починають з'являтися й історичні роботи (Д.М. Бантиш-Каменський

«Истории Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства»;

- походив з сім'ї, яка належала до вищого чиновництва імперії. Його батько управляв Московським архівом Колегії закордонних справ. Сам Дмитро Миколайович потрапив на службу до канцелярії малоросійського генерал-губернатора М.Г.Репніна, відомого своїми ліберальними поглядами в якості заступника української культури. Обставини визначили коло наукових інтересів Бантиш-Каменського. Він не тільки збирає матеріали (після його смерті вийдуть і стануть хрестоматійними для фахівців «Источники малороссийской истории»), але і  багато в чому переймаєтьсянастроями  місцевої  дворянської інтеліґенції.

«История Малой России» вперше побачила світ у 1822 р. і мала великий успіх. Пізніше автор продовжив роботу, розширив хронологічні рамки, підготував ще два видання. У той же час Бантиш- Каменський не залишав службу, займав високі пости - тобольського, віленського генерал-губернаторів тощо. Тому в «Истории Малой России» багато суперечливого. З одного боку, високо оцінюються перші гетьмани Запорозької Січі, а з іншого - саме походження козацтва пов'язується з вихідцями з Північного Кавказу; з одного боку - критикується ліквідація гетьманщини Катериною II, а з іншого - засуджується антимосковська політика козацької старшини. Що безумовно, книги Д.М.Бантиш-Каменського викликали широкий суспільний інтерес до історії України.

Дослідником, який по'єднав високий професійний рівень, прогресивні політичні погляди, розуміння українських національних інтересів, активну громадянську позицію, став історик Микола Іванович Костомаров. Його світогляд складався під час навчання у Харківському  університеті.  У