Історія української культури 002

1916 року), в яких доводив, що українці — окремий слов'янський народ.

 

Визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка», яке через кілька років під назвою «Наукове товариство імені Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію. З

1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства — «Записки Наукового товариства імені Шевченка». З 1895 року Михайло Грушевський став редактором «Записок Наукового товариства ім. Шевченка», а з 1897 р. — головою Наукового товариства імені Шевченка.

Особливе  місце  і  в  українській  історії,  і  в  українській  історіографії  належить Михайлу Петровичу Драгоманову, під його керівництвом друкарня «Громада» у Женеві була єдиним центром видання літератури українською мовою. Драгоманов багато зробив для залучення до історії України уваги західноєвропейських вчених. За сторіччя вітчизняна історична наука пройшла шлях від поодиноких досліджень у рамках історії Росії до самостійної повнокровної наукової дисципліни. Осмислення минулого — обов'язкова умова і складова становлення національної самосвідомості.

 

 

 

Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його творчий доробок.

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна академія

наук, яку створено в 1873 у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України,  на  той  час  розшматованої  двома  чужинецькими  імперіями :  Росією  та  Австро- Угорщиною.

Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після  Валуєвського  циркуляру  1863)  та  більш  ліберального  ставлення  до  українства  в Австро-Угорській імперії. Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції:

• Історично-філософська

• Філологічна

• Математично-природописно-лікарська.

В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється    в    багатопрофільну   академію    наук —    з    пріоритетом    до    проблем українознавства.

Головним серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали «Записки НТШ»  (ЗНТШ)  засновані  у  1892 р.,  до  розбудови  яких  особливо  приклався  Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів ЗНТШ).

Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань: «Збірник Історично- філософської  секції»,  «Збірник  Філологічної  секції»)  та  інші  серійні  видання.  В  1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук — «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також далі окремо «Лікарський збірник». У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології.

Під  редакцією  Володимира  Гнатюка,  з  1900 р.  почав  виходити  інформаційний квартальник про діяльність Товариства «Хроніка НТШ.

Головною фундаментальною монографічною працею створеною в НТШ слід вважати

«Історію України-Руси» Михайла Грушевського — 8 томів, що з`являлись упродовж його діяльності  в  НТШ,  серію  праць  Івана  Франка,  Володимира  Гнатюка,  п'ятитомник  В. Шухевича «Гуцульщина».

Наслідком  спільної  праці  подвижників  НТШ  стала  перша  «Українська  Загальна

Енциклопедія» під редакцією І. Раковського «Велика історія України».

 

Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350 тис. Одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів — в тому числі унікальних збірок української періодики ХІХ ст.). На цей час в складі НТШ сформовано п'ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам'яток).

3. Нова українська література ХІХ ст. Становлення української фольклористики як науки.

Першим  твором  народною  мовою,  який  почав  процес  її  оформлення  у  сучасну

літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль- чарівник».

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах "Ластівка". З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808-1889) - поета-романтика, байкаря.

До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (краща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. «Його творчість, - писав М.Грушевський, - це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях