Історія української культури 002

 

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології,   гірничої  справи.   Він   був  винахідником  парового  опалення,   сушильних апаратів, печі для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конст-руктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозва-ли його «українським Ломоносовим».

 

В університеті працювали два відомі професори математики – Тимофій Федорович Осиповський (1765–1832) та його учень, академік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801–1.01.1861). У 1813 р. Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Петербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.

 

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро Гулак-Артемовський (1790–

1865), історики Микола Іванович Костомаров (1817–1885) та з 1882 р. – Дмитро Іванович

Багалій (1857– 1932).

 

З Харківським університетом пов’язане й ім’я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812–1880). Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою. В 1833–1838 рр. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» –

фольклорну й історико-літературну збірку, яка була дуже популяр-ною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні й думи ХVI–ХVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, урив-ки з «Історії Русів». Крім того, І.Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р. у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

 

Український фольклор, зібраний І.Срезневським, зацікавив Ми-колу Васильовича Гоголя (1809–1852), який мріяв тоді написати істо-рію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло Олександрович Максимович (1804–1873), який постійно з ним листувався. Своє  захоплення  збірником  «Запорожская  старина»  вис-ловив  в  листі  до  П.Корольова

22.05.1842 р. Т.Г.Шевченко: «Лежу п’яту добу і читаю «Старину», добра книга, дякую вам і Срезневсь-кому. Я думаю дещо з неї зробити, якщо здоровий буду, там багато такого, від чого навіть облизуєшся, дякую вам».

 

Харківський  університет  –  єдиний  в  Україні,  де  навчалися  і  працювали  три  лауреати

Нобелівської премії – біолог  І.Мечников, економіст С.Кузнець, фізик Л.Ландау.

 

Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І.В.Гете і О.Гумбольдта, Івана Франка і Лева Толстого, П.П.Семенова-Тян-Шанського та інших.

 

Російський Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідником, колискою нової української романтичної культури, одним  з  перших  осередків  українського  національно-культурного  відродження  XIX  – початку XX ст. При університеті була заснована друкарня та книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Хар-кові з 1816 до 1819 р. випускався перший в Україні літературно-ху-дожній, науковий і громадсько-політичний журнал «Украинский вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному підне-сенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друку-вання українською мовою. Він радив широко  її  використовувати  на  сторінках  друкованих  видань,  публікувати  нею  друковані праці вче-них, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими народами Європи». В січні

1816 р. почав виходити перший в Україні журнал сатири і гумору «Харьковский Демокрит».

 

Заснування першого у Східній Україні університету, видання пер-ших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних сил того часу сприяли тому, що на початку XIX ст. Харків став най-більшим культурним центром в Україні.

 

Київський університет

 

Справа заснування університету в Києві затягнулася на декілька десятиліть. Цьому протидіяли польські сили, які не бажали втрачати свої традиційні впливи на Правобережній Україні.  Лише  після  при-душення  польського  повстання  1830  р.  відбулося  відкриття  в

«Півден-но-Західному краї» російського університету. Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти С. С. Уварова про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р., у день пам'яті святого рівноапостольного князя  Володимира,  відбулося  урочисте  відкриття  університету  під  офіційною  назвою

«Університет св. Володимира». За сподіваннями уряду, він мав остаточно «придушити дух окремої польської національності і злити її з загальним російським духом» і, таким чином, виконував функції форпосту для поширення російської освітньої системи в західних губерніях.  Про  українців  уже  ніхто  не  згадував.  Але  незважаючи  на  це,  університет долучився до справи українського національно-культурного відродження.

 

18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора Університету наказом імператора Миколи І було   затверджено   30-річного   професора   ботаніки,   історика,   фольклориста,   видатного вченого-енциклопедиста Михайла Олександровича Максимовича, друг М.В.Гоголя і Т.Г.Шевченка. До Києва М.Максимович працював професором кафедри ботаніки в Московському університеті. Відома його двотомна книга «Основи ботаніки». Крім того, М.Максимович був пристрасним шанувальником історії та культури українського народу. Він стояв біля витоків ук-раїнської фольклористики, яку, по суті, започаткував своїми фолькло-ристичними працями («Малоросійські пісні», 1827 р.; «Українські народні пісні»,

1834 р.; «Збірник українських пісень», 1849 р.).

 

Спочатку