Історія української культури 002

Єдиний шлях вирішення проблем української фундаментальної науки вбачається одними вченими в суттєвому скороченні кількості наукових проектів і омолодженні наукового персоналу. Інші вчені вбачають вирішення зазначеної проблеми в об’єднанні Академії Наук з університетами. Третя група вчених вбачає полеміку про долю НАНУ безперспективною. Вони вважають, що найбільш прагматичним сьогодні було б об’єднання освіти не з академічною, а з прикладною наукою. Саме по цьому шляху пішли США, Європа, Японія й Південна Корея. Було б доцільним підпорядкування наших профільних НДІ, КБ, проектних інститутів університетам і вищим спеціалізованим навчальним закладам.

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем,  як  американізація  культури,  що  особливо  відчувається  в  кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

Література. Сучасна українська література представлена безліччю талановитих авторів, що працюють у різних жанрах. У літературі почали з'являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості, модернізм змінився постмодернізмом. Український постмодернізм  зародився  у  кінці  1980-х  pp.  і  пов'язаний  з  іменами  Ю.Андруховича, О.Ірванця, В.Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких  груп,  як  «Пропала  грамота»:  Ю.  Позаяк,  В.  Недоступ;  «Лу-Го-Сад»:  І.  Лучук,  Н.

Гончар;  «Нова дегенерація»:  І.  Андрусяк,  І.  Ципердюк;  «Орден  чину ідіотів»:  Н.Гончар, Р.Козицький, В.Костирко, А.Крамаренко та інші.

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Нова література незалежної України представлена іменами таких письменників і поетів, як О.Забужко, Ю.Андрухович, В.Неборак, І.Калинец, Л.Подеревянський, В.Габор, Ю.Винничук, М.Матіос, В.Діброва, К.Москалець та ін. Для сучасної української літератури характерна розмаїтість жанрів, їй властиві свої, особливі стилістичні ознаки. Останнім часом українські автори домоглися успіху навіть у тих жанрах, до яких раніше представники вітчизняної літератури практично не зверталися. Прикладом можуть бути доробки науково-

фантастичної прози («Аргонавти Всесвіту» В.Владко, «Кришталевий рай» Д.Бузько, «Чаша Амріти» О.Бердника), роботи українських прозаїків М. і С.Дяченко в жанрі фентезі й др. В Україні проходять різноманітні літературні конкурси на кращі прозаїчні, поетичні й драматургічні  доробки.  Засновником  одного  з  таких  конкурсів  є  львівське  видавництво

«Кальварія». Для того, щоб відзначити кращих авторів, засновано тридцять літературних премій. Одержують українські письменники нагороди й на різних

міжнародних конкурсах. Зокрема, відомий український письменник Ю.Андрухович був визнаний гідним міжнародної премії Фонду Антоновичей у США. Добутку цього автора, безумовно, сприяють популяризації української літератури як за кордоном, так і в Україні.

Мистецтво. В Україні здавна зложилися багаті традиції плетива художніх виробів і предметів побуту з різноманітної рослинної сировини - лози, кори, соломи, верболозу, очерету. У лісостеповій зоні було широко поширене плетиво з листів кукурудзи, вівсяної,

житньої або пшеничної соломи. Ці матеріали мали приємний золотавий колір. З них плели найпоширеніші в Україні чоловічі головні убори. Із соломи також виготовлялися плетінки

 

для  зберігання  зерна  й  інших  продуктів,  одягу.  Кошики  й  сумки  плелися  й  з  рогоза. Ремісники також виготовляли з лози дорожні кошики й валізи, легкі дачні меблі, дитячі коляски й колиски, іграшки. У Карпатах і на Полісся було поширене плетиво з вузьких смужок шкіри (упряж, пояси). З пофарбованих ниток плелися різнобарвним, прикрашеним орнаментом пояса. Загальновизнаним є внесок у відродження, розвиток і популяризацію плетива  з  лози  заслуженого  майстра  народної  творчості  України  Галини  Кучер  з  міста Обухів Київської області. Вона опанувала багатьма секретами художнього плетива й з 1998 року організувала в Обухові навчально-експериментальну майстерню. Твори Г. Кучер і її учнів можуть прикрасити будь-яку виставку. Вона гідно представляла Україну на виставках у Німеччині (1994, 1999 роки).

Заслуговують на увагу й роботи майстрів плетива з рослинних матеріалів з інших регіонів України: плетивом із соломи займаються ровенські майстри М.Городник, Ю.Денищук, Л.Приходько; уманський майстер И. Терещук використовує для своїх робіт очерет; житель Чернігова І.Снігур виготовляє чудові вироби з лози. Багатством орнаменту й колориту, розмаїтістю форм відрізняються жіночі шийні прикраси з бісеру. Крім того, бісер використовувався для виготовлення поясів, браслетів, гаманців, краваток і ін. Цей вид мистецтва був розповсюджений особливо в Західній Україні. Не забуто воно й понині. Так, в одній зі шкіл в Івано-Франківській області діти під керівництвом досвідчених майстрів не тільки вивчають і виготовляють різноманітні предмети й навіть картину з бісеру, але й відкрили спеціалізований магазин для продажу своїх виробів. І хоча добутку ці коштують недешево, робиться все це не заради прибутку, а щоб діти зрозуміли, що їхня творча робота має свою ціну.

У художній палітрі українського