Історія України 002

“Історія України - 2” – одна з дисциплін суспільно-гуманітарного циклу, яка багато в чому розширює знання та уявлення студентів про основні єтапи історичного процесу в Україні. Їй належить важлве місце в системі освіти, оскільки інтелектуальний потенціал працівників визначається не тільки глибокими спеціальними знаннями, а й високими громадянськими і націнально-патріотичними якостями. 

Виходячи з цього, метою викладання дисципліни є надання знань про сутність соціально-економічних та суспільно-політичних процесів, що відбувалися в минулому й відбуваються в сучасній Україні, їх об’єктивну зумовленість, взаємозв’язки та взаємозалежність. Формування на цій основі свдомості громадянина й патріота України.

В даному конспеті лекцій розглядаються не всі проблеми українськох історії. В ньому зроблена спроба відібрати найпоказовіші, найважливіші події. При цьому головну увагу приділено питанням формування української нації, усторії української державності та українського націнально-визвольного руху. Особливе місце відводиться таким значним подіям нашої історії, як княжа доба, козаччина, Національно-визвольна війна середини XVII ст. та Національно-демократична революція 1917–1920 рр. Менше уваги приділяється питанням, які розглядаюься в інших, окремих навчальних дисциплінах. Це, насамперед, питання з історії української культури і церкви. 

Таким чином, запропонований навчальний посібник допоможе стулентам суттєво розширити той необхідний мінімум знань з історії України, який вони отримали під час вивчення її загального курсу. Водночас він є основою для більш грунтовного її вивчення. 

Крім того, після кожної теми в посібнику пропонується перелік основної літератури для поглибленого вивчення, складений з урахуванням можливостей бібліотеки коледжу. 

Матеріал конспекту лекцій скомпоновано за тематично-хронологічним принципом у 15 темах, які відповідають певним періодам історії України. Основою запропонованої періодизації курсу є суспільно-політична державна проблематика, а також соціально-економічні зміни у розвитку українського суспільства.      

 

 

1. Загальні відомості про трипільську культуру та проблема її походження
2. Тип господарства та заняття трипільських племен
3. Трипільські поселення, суспільний лад і духовний світ трипільців та історичне значення трипільської культури

 

 

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам’яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV-III тис. до н.е. У цей час з’являються перші металеві вироби – мідні та золоті. Основним заняттям населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з’являється колісний транспорт. 

Одночасно відбуваються значні зміни у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім’ї переходить від матері до батька, родинні зв’язки почали вестися по батьківській лінії. 

Найяскравішим явищем серед енеолітичних племен на території сучасної України були хліборобські племена трипільської культури (за назвою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині, дослідженого українським археологом В. Хвойко наприкінці XIX ст.). Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н.е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи – ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу пам’яток трипільської культури.  Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об’єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кв. км.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн. 

Проблема походження трипільців не до кінця з’ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. 

 

 

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками, рідше застосовували рало. Збирали врожай серпами з крем’яним лезом. Зерно перетирали на муку на кам’яних зернотерках. 

Проте, система землеробства була ще досить примітивною. Окремі вчені, навіть, називають трипільську культуру “культурою пересувних землеробів”. Цим племенам доводилося в умовах українського лісостепу кожні 30–50 чи 60–80 років залишати засновані поселення через виснаження грунту внаслідок екстенсивного ведення господарства, переселятися та освоювати нові землі. 

Крім того, трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики – їх запрягали у візки, можливо сани, орали ними поля. Не втратило свого значення полювання і рибальство. В Дністрі ловили рибу, зокрема сомів, довжиною до двох метрів. У лісах збирали ягоди, горіхи, мед,