Історія України 002

У 1620 р. разом з батьком взяв участь у поході польського війська до Молдови проти турків. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону.

Будучи викупленим запорожцями із полону і повернувшись в рідні краї, він вступив до реєстрового козацького війська й досяг посади писаря.

За свідченням сучасників, "він був пособником Тараса", активним учасником Переяславської битві 1630 р., в якій повсталі козаки і селяни на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) розбили шляхетські війська, керовані Конецпольським. Одну із провідних ролей відігравав Богдан і в повстаннях 1637-1638 рр. Він пройшов справжню школу міжнародних відносин у Запорізькому війську, яке проводило незалежну від Польщі зовнішню політику.

Повстання 1637-1638 рр. було розгромлене, а Хмельницький вже як генеральний писар підписав акт про капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 р.

Запорозька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатися з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

 

2.Перший та другий періоди визвольної війни

 

Національна-визвольна війна продовжувалася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. В зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі до сьогоднішнього дня залишається дискусійним. Тому запропонована нижче періодизація визвольної війни є лише одним з можливих її варіантів.

Отже, спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків доцільно виділити чотири періоди перебігу Національно-визвольної війни.

Перший період (1648-1649 рр.)

- знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвами під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором.

Другий період (1650-1653 рр.)

-   не приніс, незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, успіху жодній із сторін. 

Третій період (1654-1655 рр.)

-   визначався допомогою Росії Україні у боротьбі з Польщею.

Четвертий період (1656-1657 рр.)

-   це укладання союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі.

На початку визвольної боротьби діяльність Б. Хмельницького і його  сподвижників була спрямована на вирішення трьох основних завдань:

-формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

-залучення до боротьби широких верств українського суспільства;

-укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладений в березні 1648 р.).

Безперечно, видатною заслугою Хмельницького є те, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

Сучасникам назавжди запам'яталися перемоги повстанців під Жовтими Водами і Корсунем (16 і 26 травня 1648 р.). Битва під Корсунем взагалі може бути визнана класичним прикладом військового мистецтва народної армії. Хмельницький, керуючи 15-ти тисячним загоном, примусив 20-ти тисячну армію Речі Посполитої покинути вигідні позиції і прийняти бій на невигідній для польської кавалерії пересіченій місцевості. Шеститисячний резерв М.Кривоноса, вдаривши із засідки, довершив розгром поляків. Коронні гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон. Такі ж принципи стратегії і тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 23 вересня 1648 р.

Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної війни по всій Україні. Перемога в останній битві відкрила повстанцям шлях на Західну Україну. В жовтні козацьке військо дійшло до Львова й оточило його, проте відсутність продовольства, смерть від чуми М.Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом.

Почавши переговори з посланцями новообраного короля Яна Казимира, Хмельницький припинив бойові дії, хоча міг іти до Варшави. Очевидно, що на цьому етапі визвольної боротьби Б.Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Польщі. Його метою була автономія для козацького регіону у межах Речі Посполитої.

Завершується перший період війни Зборівським договором 18 серпня 1649 р., який став наслідком битви під Зборовом на початку серпня того ж року, хоча польське військо в цій битві було розбите, але зрада кримського хана змусила Хмельницького піти на переговори (татари переслідували власну мету - максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі). За Зборівським договором, Польща фактично втрачала своє панівне становище на Правобережній і Лівобережній Україні. Встановлювався козацький реєстр у 40 тисяч чоловік, гетьманська влада поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, на всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри. Тобто, почалося формування самостійної української державності. На жаль, поза межами цього процесу залишився західний регіон.

Новостворювана держава мала багато ознак національної держави республіканського типу. Верховним органом влади в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман, який обирався Військовою радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини (Старшинська рада), до якої входили генеральні обозні, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний.

Територія на яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки на сотні (полків у різні часи було 36, 26, 16, 10). На