Історія України 002

Містами й селами управляли отамани. У містах з Магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

На Українських територіях діяло козацьке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, Магдебурзьке право. З'явилося нове джерело права - гетьманські універсали, обов'язкові для всього населення України. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів. Незмінним залишалося міське судочинство.

Бойове ядро української армії становили запорожці і реєстрові козаки. Полк складався із 1-2 тисяч записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато тисяч добровольців.

В той же час процес державного будівництва не було завершено. Україна не мала постійної території, апарат управління перебував у стадії формування, не всі верстви населення отримали відповідні права.

Але, не зважаючи на це, можна стверджувати, що Національно-визвольна війна привела до розбудови Української гетьманської держави, в якій знайшли своє продовження традиції Запорозької Січі і реєстрового козацтва.

Другий період війни (1650-1653 рр.) характеризувався періодичними сутичками між українськими і польськими військами. Вирішальна битва розгорнулася у червні 1651 р. на Волині під Берестечком, у ній взяли участь 150 тисяч поляків, понад 100 тисяч повсталих і 50 тисяч татар. Перші два дні були успішними для народної армії. А потім зрада татар захоплення ними самого Хмельницького поставили повстанців у важке становище. Українське військо потрапило в оточення й понесло величезні людські втрати.

У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак, Б.Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укладена 18 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків. Згідно з нею, територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством, козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч осіб, гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

До певної міри виправити становище вдалося у травні 1652 р., коли в бою на рівнині Батіг (над Бугом) польські війська були оточені і вщент розгромлені. Перемога викликала масові антипольські повстання населення України, в результаті на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Наприкінці вересня 1653 р. під м. Жванцем на Поділлі козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляків врятувала чергова зрада кримського хана, який уклав з ними сепаратне перемир'я. 15 грудня 1653 р. воюючі сторони домовилися про скасування Білоцерківського договору 1651 р. та про фактичне відновлення чинності Зборівської угоди 1649 р.

Перед Б.Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було обмаль, або ж шукати порятунку в союзі з Росією.

 

3.Переяславська Рада 1654 р. та її історичне значення

 

Після невдалої для козаків Берестецької битви та укладення Білоцерківської угоди 18 вересня 1651 р., гетьман активізував відносини з Москвою. Перша спроба переговорів відбулася наприкінці 1648 р. через Єрусалимського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви.

Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники як Туреччина, Кримське ханство, - він переконався в ході бойових дій. Тому цілком природними були спроби встановити відносини з Москвою, яка неодноразово вела війни з Польщею. Більше схилялася до союзу з Москвою і старшина. Крім того, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це приналежністю росіян і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур.

Контакти з російським царем підтримувалися і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. Після переговорів до Москви вирушило в квітні перше українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф.Вишняком. І хоча уряд Росії зайняв вичікувальну позицію після недавньої важкої війни з Польщею, переговори продовжувались.

22 квітня 1653 р. до Москви прибуло нове посольство від Б. Хмельницького -Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її "під високу руку" і послати на допомогу військові сили.

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого висловилися за рішення; "Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войско Запорожское з городами і землями принять". На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.

8 (18) січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І.Богун та І.Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва, - "Березневі статті". Основні їх положення