Класична теорія організації: принципи організації А.Файоля; модель бюрократичної організації М. Вебера

Багатоманітні роботи, що виникають внаслідок розподілу праці, вимагають координації і спільної спрямованості до єдиної організаційної мети. Тому взаємозалежні процеси, що мають спільну мету, мають виконуватися за єдиним планом і управлятися одним керівником, який їх координує. Іншими словами, повинен бути запроваджений в життя принцип єдності мети та керівництва. Розробкою цього принципу Фа- ііоль поклав початок так званої організаційної департаменталізації, тобто процесу угрупування організаційних завдань за певними ознаками.

Згідно з принципом співвідношення централізації і децентралізації керівник організації (через розміри організації і спеціалізації її підрозділів) не в змозі здійснювати контроль і організацію виконання всіх приватних завдань. Тому кожному нижчому рівню управління повинна і «у ги передана відповідальність за контроль і організацію виконання завдань відповідного рівня, тобто повинен дотримуватися певний баланс між централізацією і децентралізацією.

Проте відповідальність керівника кожного рівня повинна бути підкріплена відповідною владою. У контексті принципу влади і відповідальності має існувати безпосередній зв’язок між відповідальністю керівника і тією владою, якою він наділений. Якщо керівник відповідає за виконання якого-небудь організаційного завдання, то йому повинні бути надані й відповідні владні повноваження, що дозволяють вимагати від підлеглих виконання його вказівок.

Результатом реалізації чотирьох структурних принципів, розглянутих вище, є формування ланцюга команд, тобто супідрядної вертикальної лінії влади, що об’єднує всіх менеджерів організації від вищих до низових рівнів. При цьому команда зверху повинна пройти через керівника кожного нижчого підрозділу, перш ніж вона досягне рівня, якому призначена. Результативність ланцюга команд визначається реалізацією всіх структурних принципів, а також залежить від чіткості і однозначності поставлених завдань, їх адекватного угрупування (департамента- лізації) і реального делегування влади.

Файоль надавав особливе значення формальній організації, формальній структурі, що визначає відповідальність різних ланок і всю систему супідлеглості в ієрархії управління. Але водночас він не заперечував потребу формування горизонтальних зв’язків. У будь-якій організації постійно виникають ситуації, коли потрібна оперативна взаємодія керівників не «по вертикалі», а «по горизонталі». Якщо неухильно дотримуватися формального правила ланцюга команд, то може виникнути до абсурду довгий і складний шлях рішення приватного питання, в яке буде залучена уся вертикаль влади, включаючи вище керівництво. Для оптимізації цієї ситуації Файоль запропонував надати повноваження керівникам окремих структурних підрозділів вступати у взаємодію безпосередньо, встановлюючи між відділами безпосередній зв’язок, що одержав назву «містка» Файоля.

Таке право, проте, не повинно порушувати лінії влади в організації. Тому, хоча керівники структурних підрозділів тепер і можуть взаємодіяти один з одним, минаючи увесь ланцюг команд, вони повинні були одержати на цю взаємодію санкцію своїх безпосередніх начальників. Якщо між керівниками структурних підрозділів виникнуть які-небудь неув’язки або розбіжності, то розгляд цієї проблеми автоматично передається на вищий рівень.

Те, що в реальних організаціях подібні горизонтальні зв’язки («містки») недостатньо сформовані, Файоль пояснював або невизначеністю загальної мети організації, унаслідок чого кожен підрозділ переслідує тільки свою приватну мету, не бачивши своїх зв’язків з іншими підрозділами організації, або тим, що вище керівництво, не заохочує самостійних рішень і прямих, побічних зв’язків між підлеглими.

Структурні принципи, таким чином, визначають головні питання, що вимагають вирішення при створенні організаційної структури, формуванні цілей і завдань організації і визначенні ліній влади. Не будучи жорстко фіксованими, вони виділяють головні питання і намічають провідні напрями в діяльності керівників.

Принципи процесу значною мірою стосуються безпосередньої взаємодії і комунікації менеджерів зі своїми підлеглими. Справедливість розглядається як основний чинник, що забезпечує лояльність і відданість працівників організації і своїй роботі. Хоча справедливість розглядається Файолем в достатньо широкому сенсі, найяскравіше цей принцип виражається в справедливій винагороді за працю.

Дисципліна в організації забезпечується укладенням договору, який регламентує відносини між організацією і працівником, встановлюючи певні правила взаємодії і поведінки. Якщо працівник не виконує укладену з організацією угоду, до нього застосовуються санкції, які реалізуються відповідно до принципу справедливості і підпорядкування особистих інтересів спільним. При цьому в конфліктних ситуаціях загальні, організаційні інтереси повинні розглядатися як такі, що переважають, порівняно з інтересами окремого працівника.

Принципи кінцевого результату визначають бажані характеристики організації. Організація, що добре спланована і спрямована, повинна характеризуватися порядком і стабільністю, а робітники – ініціативним виконанням своїх завдань. Ці атрибути діяльності організації, за Файолем, можуть виникати з відчутного використання принципів структури і процесу.

Згідно з принципом єдності команд працівник повинен одержувати накази тільки від одного начальника, оскільки, на думку Файоля, це – необхідна умова єдності дії, координації сил, складання зусиль. «Тіло з двома головами в соціальному світі, як і в тварини, – чудовисько. Йому важко жити». «Подвійне керування» може виникнути лише унаслідок невиправданого змішення функцій і їх недосконалого розмежування між підрозділами. Воно не тільки абсолютно надмірно, але й украй шкідливо. «У жодному з випадків не спостерігається пристосування соціального організму до дуалізму розпорядництва».

Тут Файоль формально виступає супротивником функціонального управління, запропонованого Тейлором. Проте він зовсім не заперечує потреби функціональної спеціалізації у сфері управління взагалі, але вважає, що ця спеціалізація повинна поєднуватися з «єдністю команд». «Функціональних майстрів» він розглядає як помічників-консультантів керівника, який без їхньої