Класична теорія організації: принципи організації А.Файоля; модель бюрократичної організації М. Вебера

Усі 14 принципів прямо пов’язані з вже згаданими п’ятьма елемен- тами-функціями управління: прогнозуванням, плануванням, організацією, координуванням і контролем. Дотримування принципів має бути гнучким, а їх правильне застосування до різноманітних обставин і є мистецтвом адміністрування.

Абсолютно виняткове значення Файоль надав «штабній» роботі, вважаючи, що крім допомоги в оперативних справах і рішеннях вони покликані займатися розробкою планів і удосконаленням всіх сфер організаційної діяльності. Але при цьому «штабні» працівники мають бути звільнені від будь-якої відповідальності за ведення справ, тобто стояти осторонь від лінії влади і ланцюга команд в організації. Тому разом з лінійною ієрархією підлеглості вводиться функціональна, «штабна» діяльність, яка є чимось на кшталт експерименту для вищого управлінського рівня і полягає у розробці необхідних рекомендацій і пропозицій.

Значне місце в поглядах Файоля займає концепція організаційного планування, яке Файоль розглядав як необхідну умову успішної організації управління. Складна, динамічна ситуація ринку серйозно утрудняє планування, але в той же час робить його життєво важливим. «Найкраща програма не в змозі передбачати усіх, що можуть трапитися надзвичайних збігів обставин, але вона частково їх враховує – готує ту зброю, до якої треба буде удатися при несподіваних обставинах».

Загальний план концерну, яким керував Файоль, складався з цілого ряду «планів, що іменувалися прогнозами: щомісячними, щотижневими, щоденними, довгостроковими... Крім того, є річні, десятирічні, спеціальні прогнози, і все це зливається в єдину програму, яка служить як орієнтир для всього концерну». І хоча план будь-якої організації повинен безперервно коректуватися, він є «законом, перед яким схиляються».

Концепція Файоля стала однією з основ для теоретичних побудов, що формулюють вичерпні принципи організації і обґрунтовують нормативні концепції формальної структури управління.

 

 

Іншим відомим теоретиком класичної школи теорії організацій був М. Вебер («Теорія соціальних та економічних організацій», 1947). Він в результаті емпіричного аналізу церковних, урядових, військових та комерційних організацій сформулював концепцію ідеальної бюрократії. Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, як ідеал, досягнення якого мають прагнути всі організації.

За Вебером ідеальна бюрократія має 5 основних характеристик:

1) високий ступінь розподілу праці – кожна операція повинна виконуватися спеціалістом;

2) чітка управлінська ієрархія – кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

3) численні правила, стандарти та показники оцінки роботи – організація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, аби гарантувати певну єдність виконання робіт;

4) «дух формальної безособовості» – менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих робітників;

5) підбір кадрів в організації має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника.

 

Таблиця III. 1. Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії

СильніСлабкі

1. Такі елементи, як:

- розподіл праці

- ієрархія повноважень

- використання правил

- підбір кадрів за їх діловими якостями

звичайно підвищують ефективність

2. Бюрократична модель є основою для розуміння сутності процесу організації1. Бюрократична модель є жорсткою, стабільною та негнучкою

2. У кожній моделі не приймаються до уваги людські та соціальні процеси в організації

3. Тезис щодо управління в дусі формальної безособовості не є реалістичним

 

У розумінні німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920), бюрократія – ідеальний тип організації, що забезпечує найбільшу ефективність і передбачуваність поведінки членів організації.

Вебер вважав, що за своєю ефективністю, стабільністю, дисципліною і надійністю бюрократична структура є кращою, за будь-яку іншу організаційну форму.

Переваги бюрократії по відношенню до інших форм, на думку Вебера, такі ж великі, як переваги машини над немеханічним способом виробництва. Ідеальна бюрократія згідно з Вебером повинна володіти наступними характеристиками.

1. Розподіл праці та спеціалізація. Усі завдання, необхідні для досягнення тих, що стоять перед організацією цілей, поділяються на вузь- коспеціалізовані види робіт. Розподіл праці та спеціалізація створюють умови, за яких у всіх ланках працюють фахівці-експерти, що несуть повну відповідальність за ефективне виконання своїх обов’язків.

2. Чітко певна ієрархія влади. Кожен нижчестоящий працівник або підрозділ організації підпорядковуються вищестоящому керівнику. Кожен керівник в ієрархії влади відповідає перед вищестоящим керівництвом не тільки за свої рішення і дії, але і діяльність всіх підлеглих йому осіб. Влада керівника ґрунтується на посадових повноваженнях, делегованих з верхніх рівнів ієрархії. Це забезпечує його владою і правом віддавати підлеглим накази, яким вони зобов’язані слідувати. Таким чином створюється ланцюг команд. Проте влада керівника обмежується формальною діяльностю організації.

3. Висока формалізація. Діяльність організації регулюється «послідовною системою абстрактних правил» і полягає «в застосуванні цих правил до окремих випадків». Чіткі правила і інструкції повинні визначати відповідальність кожного члена організації і форми участі у виконанні загальної мети. Це забезпечує одноманітність і координацію поведінки членів організації незалежно від їх індивідуальних особливостей і характеру діяльності.

4. Позаособистісний характер. Кожна офіційна особа в організації виконує свою роботу неупереджено і формально, постійно зберігаючи дистанцію з іншими членами організації і її клієнтами. Функціонування ідеальної бюрократичної організації відповідно до цього принципу виключає інтерференцію особистих інтересів, симпатій і емоцій. На думку М. Вебера, будь-яка упередженість неминуче завдає шкоди справі, впливаючи на раціональність і справедливість рішень, породжує фаворитизм, поблажливість, зведення особистих рахунків і т. д. Таким чином, ті поведінкові чинники, які сприяли формуванню негативного стереотипу про бюрократа як неупереджену, холодну людину, позбавлену будь-якої жалості та співчуття, з погляду Вебера, є оптимальними для ефективної роботи організації.

5. Кадрові рішення, засновані на достоїнствах. Найм на роботу в організацію повинен Грунтуватися на технічній кваліфікації майбутнього працівника, його досвіді та ділових якостях.

6. Планування кар’єри. Найм в організацію – це початок кар’єри на все життя. У організації повинна існувати система «просування» по службі відповідно до старшинства і досягнень. Члени організації повинні бути захищені від довільного звільнення. Така кадрова політика покликана розвивати «корпоративний дух» і виховувати у працівників лояльність до своєї організації.

7. Чіткий розподіл організаційного й приватного життя членів організації. Для того, щоб особисті справи, потреби і інтереси не вступали в суперечність з раціональною, безособовою поведінкою співробітників в організації, ці дві сфери повинні бути повністю відокремлені одна від одної.

8. Дисципліна. Навіть якщо раціональна поведінка буде властива всім членам організації, їх робота може виявитися малоефективною через нестачу координації між ними. Тому виникає необхідність в дисципліні, призначення якої полягає в обмеженні «мір свободи» організаційної поведінки за допомогою системи правил, інструкцій і ієрархії контролю. Навіть розумна ініціатива, що суперечить системі основоположних правил функціонування організації, несумісна з бюрократичною організацією, де завдання всіх службовців полягає в суворому дотриманні правил.

Наявність вказаних характеристик здатна забезпечити значне підвищення дієвості організації. І слід визнати, не дивлячись на величезні зміни, які світ зазнав з часів Вебера, бюрократична форма організації і нині панує в діловій практиці всього світу.

Разом з тим веберовська концепція має деякі обмеження, що виразилися перш за все в тому, що характеристики ідеальної організації стосуються тільки формальних аспектів організації і мають нормативний характер. За Вебером, «раціоналізація» і «бюрократизація» – поняття тотожні. Він розглядає організацію як деяку безособову, механічну машину, повністю вільну від особистих справ, інтересів і проблем членів організації, що знаходиться у владі вищого керівника і діє згідно з його розпорядженнями.

Та все ж, не незважаючи на деякі обмеження, принципи «класичної» теорії і концепція М. Вебера відіграли важливу роль в раціоналізації управління, отримали широке визнання і продовжують впливати на розвиток теорії і практики сучасної організації і управління.

 

 

Отже, основою класичної теорії організації є принцип узаконення влади за деяким центральним джерелом влади.

Влада – це здатність змусити виконувати свої рішення підлеглих; основою влади є формальне положення керівника і керівництво за допомогою заохочень та стягнень, які супроводжують цього формального положенню. Влада пов'язана не з особистими якостями керівника, а з його положенням в організації.

Влада є засобом інтеграції діяльності окремих елементів організації та їх орієнтації на досягнення спільної мети. Вона дає основу для проведення централізованого управління і контролю за результатами діяльності організації став важливим елементом моделі «людських відносин». Велике значення у роботі підприємства має принцип обсягу контролю, або сфера спостереження, пов'язаний з числом підлеглих, дії яких може ефективно контролювати один начальник. Принцип обсягу контролю передбачає необхідність координації начальником діяльності своїх підлеглих. Поняття обсягу контролю підкреслює необхідність встановлення таких відносин між начальником і підлеглим, які дозволяють проводити систематичну інтеграцію діяльності підлеглих.

Отже, класична теорія організації має велике значення для розвитку теорії організації, а головне для підвищення ефективності праці на підприємствах, покращення умов праці та соціальних зв’язків.

Так класична теорія охоплює відносини працівників і керівників.

Найоговніше, що науковці класичної теорії організації вперше сформулювали ряд принципів, які є основою для ефективної роботи на будь-якому підприємстві. Деякі ідеї є актуальні навіть у наш час, хоча минуло вже багато часу. Ці ідеї є фундаментом теорії організації. Саме тому, на нашу думку, класична теорія організації є невід’ємною основою для проведення будь-якої ділової активності, є основою для міцної позиції, як серед покупців так і серед працівників.

 

 

Веснін В. Р., Теорія організації підр. : М. – 2008 р. -81 с.

Іванова Т. Ю., Теорія організації – СПб. : Питер, 2004. – 272 с.

Лафта Дж. К., Теорія організації, 2003 р. -235 с.

Смирнов Е. А., Основи теорії організації – М. -1998 р. -374 с.

Гвишиани Д. М. Організація і управління. 2-е вид. – М., 1998..

Ліпкана В А – Теорія управління в органах внутрішніх справ – К. : КНТ, 2007. – 884 с.

Монастирський Г. Л. Теория организации: учеб. пособие // К. : Знание, 2008

Румянцева З. П. Общее управление организацией: теория и практика: учебник для студ. вузов // М. : ИНФРА-М, 2006

Кравченко А. І., Тюріна І. О.. Соціологія управління: фундаментальний курс: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – 2-е вид., Испр. і доп. – М. : Академічний Проект. – 2005 – 1136 с.