Клініко-мікробіологічні особливості сальмонельозної інфекції, асоційованої з умовно-патогенними ентеробактеріями

У ізольованих від хворих на сальмонельоз та асоційовану інфекцію культур сальмонел і УПЕ визначали адгезивність за методом В. І. Бріліс та співавт., (1986) і антилізацимну активність (АЛА) за методом В. Ю. Соколова (1991). Обстежено 30 штамів S. Enteritidis, 43 культури Klebsiella pneumoniae, 14 – Proteus spр. та 14 – Enterobacter spр. Визначення адгезивності проводилось згідно з показниками СПА (середній показник адгезії), К – (коефіцієнт участі еритроцитів у адгезивному процесі), ІАМ – (індекс адгезивності мікроорганізму). Підрахунок проводили на 50 еритроцитах, переглядаючи все предметне скло.

Визначення характерних для біоценозів товстої кишки бактеріальних асоціацій у хворих на сальмонельоз та асоційовану інфекцію проводили з використанням коефіцієнта Жакарда та ч2 (Р. Дажо, 1975).

Досліджували in vitro антагоністичну активність відносно до сальмонел і УПЕ культури Saccharomyces boulardii, яка входить до складу препарату Ентерол 250.

Для визначення клінічної ефективності Ентеролу були обрані 60 хворих на сальмонельоз: 25 з асоційованою інфекцією та 35 з моноінфекцією. При бактеріологічному обстеженні з копрокультур була ізольована S. Enteritidis. Всі хворі на сальмонельоз та асоційовану інфекцію за методом терапії були розподілені на дві групи.

Основну групу складали 30 хворих, яким призначався Ентерол 250 у добовій дозі 750-1750 мг протягом 3-4 днів паралельно з Норфлоксацином у добовій дозі 800 мг протягом 1-3 днів. Кратність і доза Ентеролу 250 залежали від частоти, характеристик випорожнень і динаміки клінічного перебігу захворювання. До контрольної групи входили 30 пацієнтів, які одержували Норфлоксацин у добовій дозі 800 мг протягом 5 днів. Усі хворі одержували адекватну регідратаційну і дезінтоксикаційну терапію. Обидві групи були споріднені за віком і статевим складом. Групи формувалися методом сліпих вибірок. Ефективність лікування визначалася за клінічними критеріями і мікробіологічними показниками.

Результати досліджень оброблені методом варіаційної статистики. Вірогідність встановлена за критерієм Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення

При бактеріологічному дослідженні хворих на сальмонельоз і асоційовану інфекцію (АІ) у 86, 3% виділена S. Enteritidis. При цьому слід відзначити, що S. Enteritidis var. jena складає 80, 7%, а S. Enteritidis var. ratin – 5, 6%. Серовар S. Typhimurium ізольований від 8, 6% хворих, серовар S. Newport – від 5, 1%.

Легкий ступінь тяжкості спостерігався у 37, 0% хворих на сальмонельоз, середньотяжкий у 60, 0% і тяжкий у 3, 0%. Клінічна картина захворювання характеризувалася розвитком типових інтоксикаційного та діарейного синдромів. Гастроентеритний варіант перебігу сальмонельозу спостерігався у 43% хворих на сальмонельоз, гастроентероколітний – у 51% і ентероколітний у 6% хворих.

На відміну від сальмонельозної моноінфекції АІ переважно характеризувалась середньотяжким перебігом і гастроентероколітним варіантом у більшості випадків. Гастроентеритний варіант перебігу визначався лише у 8% хворих на сальмонельоз, асоційований з УПЕ.

У хворих на сальмонельоз і АІ з легким ступенем тяжкості підвищення температури спостерігалося в більшості випадків до 3 діб [ (3, 1+0, 2) і (3, 9+0, 4) діб відповідно, p>0, 05], а при середньотяжкому перебігу захворювання була визначена різниця у тривалості гіпертермії [ (4, 2+0, 2) і (4, 8+0, 2) діб відповідно, p<0, 05) ]. У хворих на АІ з легким ступенем тяжкості слабкість спостерігалася (5, 2+0, 20 діб, а при сальмонельозі – (4, 0+0, 3) діб, p<0, 05. При середньотяжкому перебігу АІ та сальмонельозу відзначалася аналогічна тенденція [ (8, 5+0, 2) і (5, 9+0, 2) діб відповідно, p<0, 05].

При легкому ступені тяжкості показники кратності діареї в першу добу захворювання не різнилися у хворих на сальмонельоз і АІ [ (6, 2+0, 4) і (6, 4+0, 3) разів на добу відповідно, p>0, 05]. При середньотяжкому перебігу АІ кратність діареї складала (11, 5+0, 6) разів на добу, що відрізнялося від аналогічних показників при моноінфекції [ (9, 4+0, 6) разів на добу, p<0, 05]. У початковому періоді при тяжкому перебігу сальмонельозу і АІ кратність діареї складала (18, 3+1, 4) і (16, 2+2, 1) разів на добу відповідно.

Нормалізація випорожнень кишечника у хворих на АІ відзначалася протягом першого тижня. Так, при легкому ступені тяжкості АІ середня тривалість діарейного синдрому складала (6, 0+0, 2) діб, а при моноінфекції сальмонельозу – (5, 3+0, 2) діб (p<0, 05). У хворих на АІ з середньотяжким перебігом відзначалося припинення діареї на 1, 9 доби пізніше, ніж при сальмонельозі [ (8, 3+0, 2) і (6, 4+0, 2) діб відповідно, p<0, 05]. Така тенденція спостерігалась і при аналізі показників тривалості інших симптомів, які характеризують ураження дигестивної системи (табл. 2).

Сальмонельоз, як моноінфекція, характеризувався розвитком водянистої, ентеритної діареї у 84 (84%) хворих, а при АІ – лише у 44 (45, 4%). Наявність патологічних домішок у випорожненнях кишечника не була типовою для моноінфекції сальмонельозу і спостерігалася лише у 16 (16%) хворих. Домішка слизу визначалася у 12 (12%) хворих, а кров – у 4 (4, 0%). На противагу цьому при АІ домішки слизу