Клініко-параклінічна характеристика та патогенетичне обгрунтування терапії затяжної діареї у дітей раннього віку

В клінічній картині діареї з затяжним перебігом суттєве місце належало супутнім захворюванням і ускладненням. Серед них з найбільшою частотою відмічались хвороби аліментарної недостатності: гіпотрофії І, ІI ступ., анемії І і ІІ ступ., рахіт I і II ступ., полігіповітамінози, що вказує на екзо- і ендогенну нутрієнтну недостатність дитячого організму. У переважної більшості дітей (62, 2% від загальної кількості хворих) хронічні трофічні розлади відмічалися в рівному співвідношенні в обох вікових групах, а частота їх знаходилася в прямій залежності від характеру перебігу основного захворювання – при ентероколітах з середньотяжким і тяжким перебігом в 11, 2 рази була вищою, ніж при функціональній діареї (р<0, 05). Аналогічні співвідношення показників спостерігалися при рахіті (82, 6% і 43, 9%), анемії (76, 0% і 36, 6%), полігіповітамінозах (96, 0% і 57, 0%) – тобто, при всіх видах патології.

Слід підкреслити високу частоту клінічних проявів полівітамінної недостатності при ентероколітах, що в 6 разів перевищувала ці показники у дітей з функціональною діареєю. Цей факт заслуговує уваги в зв’язку з тим, що вітаміни, як кофактори багатьох ферментних систем, приймають участь в життєво важливих процесах і недостатність їх сприяє розвитку синдрому мальабсорбції, який відмічався у 2/3 дітей з тяжкою формою ентероколіту, а також зниженню толерантності травної системи до багатьох інших продуктів: сахарози, полісахаридів, білків тваринного походження. В 27, 9% випадків це виявлялось у формі дермоінтестінального синдрому.

Серед супутніх захворювань високу питому вагу займали інфекційно-запальні захворювання з боку ЛОР-органів (77, 9% при ентероколітах і 43, 9% при функціональних діареях), захворювання верхніх дихальних шляхів і бронхопневмонії.

Поряд з цим, досить часто виявлялась патологія верхніх відділів травного тракту та її залежність від тяжкості перебігу основного захворювання: при функціональній діареї гастроезофагальні рефлюкси і езофагіти діагностувались в поодиноких випадках – 4, 9%, а при ентероколітах – 43, 0%; дисфункція жовчовивідних шляхів у 24, 4% спостережень, а частота виявлення цієї патології при середньотяжкій і тяжкій формах ентероколітів збільшилась у 2 і 2, 6 рази (43, 0% і 65, 1% відповідно, p  0, 05).

Увагу привертала також висока частота виявлення клінічних ознак порушення зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, які були відмічені у дітей при середньому і тяжкому перебігу хвороби відповідно у 45, 5% і 88, 3% спостережень. При функціональній діареї подібні порушення були відсутні. Це підтверджує наявність прямої кореляційної залежності цих ознак від ступеню тяжкості ентероколіту (r= -0, 73).

Аналіз причин, сприяючих затяжному перебігу функціональних і органічних захворювань кишковика з синдромом діареї показав, що в їх формуванні мала місце сукупність факторів ризику, як з боку материнського так і дитячого організмів.

Так встановлено, що сума факторів ризику неінфекційної етіології з боку материнського організму, включаючи акушерську і екстрагенітальну патологію, в тому числі хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту матерів, склала в середньому на одну дитину з функціональною діареєю 1, 1, а з ентероколітами – 3, 4, тобто в 3 раза більше.

В постнатальному періоді значну питому вагу склала перинатальна патологія: недоношеність, вроджена гіпотрофія, асфіксія в родах, хвороби ЦНС; внутрішньоутробне інфікування, а також – гнійно-септичні інфекції і гнійно-запальні хвороби шкіри, респіраторні інфекції і діареї не встановленої етіології. В значній кількості випадків (46, 3% і 72, 1%) відмічався пізній початок грудного вигодування і ранній перехід на штучне вигодовування (43, 9% і 77, 9% дітей).

Число факторів ризику в середньому на одну дитину становив в групах з функціональною діареєю 1, 3, в групах з ентероколітом – 4, 0 (r = 0, 61).

В клінічній картині ентероколітів характерними були дискінетичні розлади, що у більшості дітей (68, 6% від числа спостерігаємих) мали перебіг по гіпермоторному типу. Копрологічні зміни характеризувались коливаннями pH фекалій в бік кислої чи лужної реакції (у 79, 6%), наявністю стеатореї (у 77, 9%), амілореї (у 55, 8%), креатореї (у 47, 7%), а також злущеного кишкового епітелію (у 69, 8%), слизу (у 77, 9%), лейкоцитозу (у 75, 6%), неперетравлених рештків їжі (у 80, 2%). Ці зміни свідчили про порушення моторноевакуаторної функції шлунково-кишкового тракту, ферментної недостатності травних соків і підкреслювали запальний характер захворювання. У дітей з функціональною діареєю копрологічні зміни були незначними і характеризувались деяким порушенням моторноевакуаторної функції кишково-шлункового тракту і зниженням ферментної активності травних соків.

За допомогою ультразвукового дослідження брюшної порожнини встановлено, що у дітей, хворих на ентероколіт з затяжним синдромом діареї відбулися зміни в гепатобіліарній системі і підшлунковій залозі. У дітей з ентероколітом у 95, 2% випадків відмічалось збільшення розмірів печінки і у 85, 7% ехографічні зміни в вигляді перибіліарної інфільтрації печінки, тоді, як при функціональній діареї подібні зміни були значно рідше – в 29, 3% і 22, 0% відповідно. Ультразвукові зміни з боку гепатобіліарної системи мали пряму кореляційну залежність зі збільшенням ступеню кишкового дисбактеріозу (r= +0, 58).

Ехографічні зміни в підшлунковій залозі при функціональній діареї не відмічалися.