Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

«Комуністи не монахи»: хлібозаготівлі 1932/33 року

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
«Комуністи не монахи»: хлібозаготівлі 1932/33 року
 
Фраза, винесена до назви розділу, належала уповноваженому Великочернігівської сільради Великотепліївського національного російського району Донецької області М. Кононіхіну, на яку 27 листопада 1932 р. звернув увагу заступник голови ДПУ УСРР К. М. Карлсон, доповідаючи про «занепад керівництва» на місцях. Вона стосувалася не атеїстичних переконань партійця, а ментальності, моралі, етики та світоглядних уподобань переважної більшості сільських партосередків. У розмові з переляканими селянами уповноважений з хлібозаготівлі переконливо заявляв: «Комуністи не монахи, випити люблять, а не підмажеш – не поїдеш» . Голови сільрад (Великочернігівської та Краснооктябрьської) того ж району викликали до «... сільради жінок, шляхом погроз, примушували їх до співжиття з ними, попереджуючи: «Якщо бодай слово кому скажеш, то разом з родиною вишлемо на північ як куркульку» . Подібних випадків було чимало в усіх районах України, коли комуністи та голови сільрад ґвалтували жінок « у порядку натуральної повинності», але як «заохочення» до виконання подвірних хлібозаготівельних завдань. Безумовно, що серед членів партії та уповноважених з хлібозаготівлі були нормальні і порядні люди, яких звільняли з посад та виключали з лав партії, а це тисячі комуністів. Ідеологічна партія, якою була ВКП (б), усунула мораль, а натомість проголосила класові принципи, політичні догми, утопічні наміри, виправдовуючи будь-який злочин задля досягнення програмних завдань. Нищення християнської моралі розпочалося з ліквідації церков, пограбування церковних цінностей, які ніби спрямовувалися на допомогу голодуючим «дітям Поволжя», а насправді поповнювали партійну скарбницю. Суспільство стало заручником комуністичного нірвану, а жрецям більшовицького олімпу дозволялося все, що наближало «світле майбутнє». Так з’явився культ жертовності, але його жертвами ставали прості люди.
Зазвичай ідеологічно уражені збиралися зграями, тобто трійками – уповноважений райпарткому або райвиконкому, секретар місцевого партосередку та голова сільради. Вони представляли ситуативно-функціональну владу на селі: визначали поіменні списки на розкуркулення, встановлювали обсяги подвірної заготівлі зернових культур, розміри натурального штрафу за невиконання державних завдань. Діяли від імені держави, задля держави, приховували власні злочини «загостренням класової боротьби», сталінськими заповідями про першочерговість державних потреб над особистими. На боці номенклатурних сатрапів були радянські закони, партійні постанови та особисті настанови вождя – Й. Сталіна. Він закликав нищити куркулів, саботажників, ухильників хлібозаготівлі, спекулянтів, тому злочинна за духом і словом ідеологія породжувала свавілля у повсякденному побуті сільських комуністів, радянського активу. Їх аморальна поведінка у роки хлібозаготівлі та голодомору виявилися у найпотворніших формах. Мешканець с. Костянтинів- ки Мар’їнського району Донецької області П. А. Щадько згадував: «Мені розповідав один з працівників МТС, як у 33-му році його жінка ходила на ніч до уповноваженого, а вранці приносила додому трохи борошна. Розповідав і плакав у присутності своєї дружини – гречанки – жінки незвичайної краси» . На злочинні та аморальні дії їх уповноважила партія, але особисті злочини не можна виправдовувати лише генеральною лінією партії та злодіянням самого Й. Сталіна. Комуністична ідеологія була штучною і чужою для українського селянства, тому сільські комуністи посідали мізерну частку серед членів ВКП (б), а їхня примусова колективізація, злочинна політика розкуркулення та карально-репресивні методи хлібозаготівлі – довели справжні наміри влади. Селяни, яких завжди тримали по далі від органів влади, опинилися поза законом. З ними не радились, їх не питали, ставлячи перед фактом подвірного хлібозаготівельного завдання.
Безбожники здійснювали масове вилучення хліба, тому їхні справи були аморальними і злочинними, а хлібозаготівельна кампанія 1932/33 р. супроводжувалася масовим позбавленням продовольства, майна. Карально-репресивні методи заготівлі зерна застосовували до кожного села, селянського двору, колгоспу та радгоспу. Останні вирізнялися внутрішнім трудовим розпорядком, формою оплати та умовами праці, виробничим та громадським побутом. У серпні 1932 р. радгоспи Донецької області виконали 8, 4% місячного плану, відвантаживши 2, 5 тис. т зернових . Донецький облвиконком, очолюваний М. Є. Чувиріним, визнав темпи заготівлі хліба радгоспами повільними, тому вирішив покарати «саботажників». 28 грудня 1932 р. облвиконком оголосив рішення про занесення на «чорну дошку» зернорадгоспу «Тополі», Сватівський, Луганський, зернорадгосп «Шахтар», Старобільський, а також керівництво Олек- сандрівської, Краматорської, Артемівської, Попаснянської, Старо- нікольської, Бирюковської, Дюковської, Новоастраханської, Чистяків- ської і Ящиковської МТС . У лютому 1933 р. радгоспи заготовили 27, 4 тис. т , а зернорадгосп «Сартана» виконав «зустрічний план» – 10 т . Директорів радгоспів, які не забезпечили виконання завдань, судили, звільняли з посади. 5 січня 1933 р. директора Луганського зернорадгоспу віддали до суду за «злочинний зрив завдання партії та уряду з хлібозаготівлі» . Однак у радгоспах, навіть занесених на чорну дошку, масового голодомору не спостерігалося. Мешканець с. Костянтинівка Мар’їнського району П. А. Щадько згадував: «Мати пішла працювати в сусідній радгосп. У радгоспі телят напували пійлом з молока і соєвої муки. Жменю тої розмоченої муки мама з сестричкою приносили додому» . Господарства не мали молочних рік з киселевими берегами, але їх робітники не гинули від голоду, тому що мали фіксовану зарплату, входили до профспілок, а радгоспи вважалися взірцем соціалістичного сільськогосподарського підприємства.
Колгоспи та селянські господарства виявилися сировинним придатком держави, а радгоспи від самого початку їх створення були спеціалізованими осередками – тваринницькими, зерновими. Уповноважені та голови сільських рад вдавалися до жахливих форм знущання над селянами, а директор радгоспу дотримувався внутрішнього трудового розпорядку. Селяни навколишніх сіл влаштовувалися на роботу до радгоспів, а
Фото Капча