«Комуністи не монахи»: хлібозаготівлі 1932/33 року

Постанови союзного та республіканського уряду про посилення хлібозаготівлі, закон про охорону соціалістичної власності від 7 серпня 1932 р. (про п’ять колосків), накази та інструкції Наркомюсту УСРР про доцільність застосування репресій, про боротьбу з саботажниками, «укривалами хліба», куркулями, ворогами народу, колишніми петлюрівцями і білогвардійцями, які «проникли до колгоспів», ініціаторами та авторами яких були Й. Сталін, Л. Каганович, В. Молотов, створили нормативно-правову основу для розквіту беззаконня, свавілля і пограбування селян. В умовах хлібозаготівлі «робітничо-селянський союз» дав глибоку тріщину, тому що голодні селяни проклинали індустріалізацію, а «пролетарську підтримку» особисто бачили у злочинних діях 25-тисячників, уповноважених парткомів та фабзавкомів – індустріальних робітників, які забирали у них останній лантух хліба. 9 вересня 1932 р. «безбожна трійця» в особі секретаря партосередку Савченка, голови сільради Комара, комуніста Голубничого Стародубівської сільради Старомикільсько- го району «викривляла лінію партії», тобто застосовували тортури проти колгоспників, арештовували на кілька тижнів «колгоспниць – біднячок», доводили тверді завдання, забирали худобу, виключили з колгоспу 118 господарств . Районний прокурор, народний суддя та голова райколгоспспілки «бігали по селу за колгоспницями, відкривали стрільбу із зброї, чим дискредитували себе перед колгоспною масою» . Колгоспи, створені примусово, зганьбили себе системою оплати праці на трудодні, які видавали двічі на рік, кріпосним внутрішнім розпорядком роботи, який забороняв покидати поле чи ферму без дозволу бригадира. Партійна генеральна лінія щодо масового створення колгоспів була настільки кривою, що «викривляти» її не доводилося, позаяк зламала людські долі.

Комуністичний режим в Україні вважав хлібозаготівельну політику благом, системною турботою про робітників, тому не приховував хлібозаготівельних кампаній. Статистичні показники надходження зерна на Донеччині друкувалися в газетах, які висвітлювали виконання подекадних, місячних, квартальних та річних планів. Облконтори Всесоюзного об’єднання «Заготзерно» за п’ятиденку серпня 1932 р. заготовили в районах Донецької області 37 тис. т зерна, яке одразу ставало його власністю. У вересні колгоспи регіону відвезли «на елеватори» 188 тис. т (62% місячного та 29% річного планів)  . «Червоні валки» сотнями підвід та десятками автомобілів вивозили селянське зерно, виснажуючи села, колгоспи, родини.

30 жовтня 1932 р. в Україну прибув В. Молотов з групою урядових уповноважених, які ідеологічно «освятили» карально-репресивні методи вилучення хліба. Того ж самого дня В. Молотов телеграфував Й. Сталіну: «Використовуємо промтовари як засіб заохочення, а позбавлення частини промтоварів як репресію стосовно колгоспів та особливо щодо одноосібників» . Позбавлення стосувалося не лише промтоварів, а також торгівлі і постачання продуктів, тобто штучно створювалися умови для голодомору. Одяг, сірники, сіль, гас видавали за «обмінним курсом Молотова»: 60 копійок дозволених товарів на 1 карбованець зданого хліба. 4 листопада, виходячи з цих дивних обставин, Донбасу виділили 5% резерву дефіцитних товарів, але за умови виконання листопадового плану заготівлі на 14-30%  . Заклики В. Молотова до «безжалісної розправи із злочинними елементами», «рішучого перелому в хлібозаготівлі», «жорсткого обмеження завозу промтоварів», які зустрічалися у службових телеграмах на початку листопада 1932 р., сприймалися буквально республіканською та місцевою номенклатурою. Карально-репресивна система хлібозаготівлі була оформлена урядовими постановами 18 та 20 листопада 1932 р., які передбачали використання натурального штрафу до «ухильників» і «саботажників», застосування «товарної репресії» і форми масового позбавлення продовольства селян та їх соціальної ізоляції – режиму «чорних дошок».

Каральна і виховна функції «чорних дошок» загалом висвітлені істориками, у тому числі на Донбасі . Ідея їх використання виникла ще у перші післяреволюційні роки, згодом постала у січні 1928 р. під час так званих «надзвичайних заходів», тобто в умовах повернення до принципу продрозверстки. Селяни Донбасу відчули на собі режим «чорних дошок» 28 серпня 1931 р. Саме тоді газета «Краматорська правда» опублікувала рішення райвиконкому про занесення на «чорну дошку» Білянської, Петрівської №2, Спасоми- хайлівської, Тверської, Михайлівської, Федорівської сільрад за «бездіяльність й опортуністичне відставання у хлібозаготівлі», тому що «пленталися у хвості» . Хвиля перманентного застосування цієї масової форми репресій прокотилася селами Біловодського, Старо- більського, Троїцького, Кадіївського районів Донеччини у березні – червні, вересні та листопаді 1932 р.   До сіл перестали завозити промтовари, згорталася державна і кооперативна торгівля, заборонялася будь-яка торгівля колгоспів та одноосібних селянських господарств, негайно поверталися кредити. Радянська влада свідомо застосувала внутрішні санкції проти селян, які не виконували хлібозаготівельні завдання, тобто продрозверстку. Села, сільради, колгоспи, радгоспи, а також індивідуальні господарства селян,