«Комуністи не монахи»: хлібозаготівлі 1932/33 року

Орди заготівельників вербувалися з Москви, про що особисто клопотав В. Молотов перед Й. Сталіним, а також з установ та відомств УСРР. 6 грудня 1932 р. політбюро ЦК КП (б) У та Раднарком УСРР офіційно оголосили про занесення шести сіл на «чорну дошку» , до списку яких не потрапили райони Донецької області. Того ж дня натуральному штрафу піддали 11 колгоспів та 16 селянських дворів, тобто механізм діяв на території області без офіційного оголошення. 11 грудня 1932 р. господарства Донеччини вивезли до приймальних пунктів 61162 т жита і 81217 т пшениці, випередивши по житу Чернігівську та Київську області . «Чорні дошки» не мали стимулюючого ефекту, але вони давали право хлібозаготівельним комісіям вилучати хліб, картоплю, все їстівне у так званих «саботажників», «ухильників». 28 грудня Донецький облвиконком оголосив про занесення на «чорну дошку» комуну «Червоне поле» Мар’їн- ської сільради, артіль «Червона Україна» Орловської сільради Рубі- жанського району та артіль «Борець за правду» Хацапетівської сільради Риковського району . 3 січня 1933 р. на чорній дошці опинилися 24 господарства 20 районів Донецької області . У січні – лютому 1933 р., крім зазначеної кількості сіл та колгоспів, на «чорну дошку», записали комуни, артілі, села та селянські господарства Старомлинівського, Чистяківського, Риківського, Рубіжанського, Маріупольського, Старобільського, Ворошилівського та Біловодського районів. Мешканці сіл, сільрад та колгоспники, які потрапили до цієї соціальної резервації, вважалися адміністративно покараними, тому більшовицькі «чорнодощечники», тобто уповноважені з хлібозаготівлі, поводилися з селянами на власний розсуд.

Застосовуючи колективну форму репресії, якою безперечно стали «чорні дошки», влада не замислювалася над соціальними наслідками, а також не брала до уваги назви господарств. Фактично відбулася дискредитація ідейних принципів радянського режиму, позаяк на дошку зневаги потрапили господарства з промовистими назвами: «Заповіт Ілліча», «комуна імені Сталіна», «Червона вершина», «Комуніст», «Паризька комуна», «імені Ворошилова», «Шлях до соціалізму», «Серп і Молот», «Нове життя», «Новий побут», «Радянський коваль». Дивним виявився ідеологічний та програмний заповіт Леніна, який на 15-ту річницю жовтневого перевороту завершився новим життям і побутом – масовим голодомором. Причина очевидна – сталінський комуністичний штурм з його руйнівними соціально-економічними наслідками. На «шляху до соціалізму» полягли сотні тисяч селян різних національностей, які проживали у грецьких, російських національних районах, у національних сільських радах та селах Донецької області. Їх накрив символічний колгосп «Червоний Жовтень», збудований проти волі селян. Очевидно жовтень не може бути червоним, а новий побут завершився сумними чорними дошками спільної домовини.

На початку січня 1933 р., незважаючи на масовий терор і режим «чорних дошок», «рішучого перелому» хлібозаготівлі на Донеччині не відбулося. Три райони (Лисичанський, Слов’янський, Костянтинівський) виконали річні плани, а наприкінці грудня область дала лише 2% річного завдання, тобто господарства вичерпали внутрішній ресурс. Два райони спромоглися виконати план на 94-95% (Риковський, Гришинський), від 80 до 89% (Білолуцький, В. Теплянський, Старокерменчицький, Сорочинський, Марківський, Великоянисольський, Біловодський, Сватівський), від 70 до 79, 8% (Кадіївський, Лиманський, Рубіжанський, Міловський, Волновась- кий, Луганський, Макіївській, Новопсковський, Маріупольський, Троїцький, Новоайдарський, Старобільський), а решта районів (Ворошилівський, Краматорський, Артемівський, Чистяківський, Старомікольський, Ровеньківський, Горлівський) від 49 до 65% виконання річного завдання \ Грудневий план, тобто в умовах дії режиму «чорних дошок», продемонстрував їхню неефективність, тому що три райони залишалися «передовиками – ударниками», а 32 «пленталися у хвості», особливо Ворошиловський (5%), Ро- веньківський (13%), Чистяківський (11, 6%), Горлівський (11, 7% місячного плану). Для окремих господарств цей режим досягав мети, але завдяки запопадливим уповноваженим та активістам. Наприклад, артіль «Червона зірка» Старокерменчицького району 29 листопада   опинилася на «чорній дошці», виконавши 33, 3% плану, а 1 січня досягла 100% виконання1, тому її зняли з чорного хреста.

Напередодні Різдва «безвірники» продовжували чорні справи, заносили на «чорні дошки» радгоспи, колгоспи, села. Однак з’явилися і «червоні дошки», тобто ударники хлібозаготівельної кампанії. 6 січня на «червону дошку» потрапили колгоспи імені С. Бу- дьонного, Г. Петровського, «Бідняк» В. Теплянського району, артіль «Доля» Сталінського району   . Наслідки хлібозаготівлі руйнували господарства, залишали їх без хліба. Так, артіль «Гігант» Ровеньків- ського району вивезла «все, що було», тому засіяли восени не 13, 7 тис. га, а лише 4, 2 тис. га . Колгоспники не отримали належного хліба на трудодні, коні гинули десятками, а сількори повідомляли про «куркульську бухгалтерію». Колгоспи Донецької області вивезли у жовтні 170 тис. т хліба, за листопад 115 тис. т збіжжя, досягнувши половини річного завдання . На 8 січня 1933 р. область виконала 78, 3%