Короткочасний історичний екскурс в афганську проблему

Поки, єдиним, хто міг більш-менш успішно протистояти талібам, був лідер Північного альянсу Ахмед Шах Масуд, який не так давно був убитий, ймовірно, агентами бін Ладена. Смерть Масуда зробило задачу вторгнення в Афганістан ще більш складною. При відповідній міжнародній підтримці, Массуду, імовірно, удалося б здолати талібів.

Представники США обіцяли, що війна проти тероризму стане війною нового типу і може протривати протягом довгих років. Перед США стоять непрості задачі. Важливу роль має бути зіграти сухопутним військам, чиї елітні підрозділи повинні будуть атакувати ретельно відібрані цілі. Необхідно було уникнути великого числа жертв серед цивільного населення, а також постаратися не загрузнути в наземних боях з армією талібів. У той же час потрібно було організувати підготовку і навчання сил Північного альянсу підготовку і навчання сил Північного альянсу, що уже протягом багатьох років ведуть боротьбу з правлячим в Афганістані режимом. Одночасно з розгортанням театру воєнних дій потрібно було організувати великомасштабну гуманітарну операцію для забезпечення продуктами голодуючого населення Афганістану.

Зі слів організаторів військові дії в Афганістані переслідують дві цілі: підрив діяльності ісламського екстремістського угруповання «Аль-Каіда» і ослаблення правлячого режиму в Афганістані. Якщо з останнім щось вдалося зробити, то протистояння “народних партизанів” залишається затятим і безнадійним як для американських військ, так і для союзників.

 

 

Становище в Афганістані за оцінкою західної преси «різко загострило відносини між Сходом і Заходом й призвело до переоцінці міжнародної ситуації у цілому у зв'язки Польщі з нове і більш тверезо на небезпека, яку політика СРСР може глобальну стабільність і журналіста міжнародного світу». Відразу й казки надовго погіршилися, приміром, відносини між двома ядерними наддержавами у сфері двосторонніх угод щодо обмеження озброєнь. Особливу паніку у Західному світі викликало початок кризи, оскільки розцінювалося як переломний той час у радянської зовнішній політиці й новий етап міжнародних взаємин у весь світ. Вперше Радянський Союз перед застосував організовану збройну силу поза своїх меж упорядкування і країн усіма визнаного прорадянського блоку Східної Європи. Запровадження обмеженого контингенту радянських військ у Афганістан було, безсумнівно, нічим не прикритої спробою грубої силою вирішувати долю суверенної й формально нерадянської країни, якої приписувалися далекосяжні наслідки. Природною реакцією Західного світу було протидія радянської агресії, що штовхало капіталістичні країни на зближення. Виключне місце у цій формальному (у межах ООН і НАТО) і неформальному союзі займали США, ще більше утвердилися у своє становище наддержави. Після кількох раундів нарад відносини із своїми європейськими союзниками, які все ж хотів просто виконувати те, що їм скажуть американці, адміністрації Картера вдалося розробити основних напрямів спільної політики, спрямованої на приборкання агресора і стабілізацію положення у регіоні хоч і в усьому у світі загалом. Передбачалося, по-перше, надавати всебічну військову і економічне допомогу Пакистану. По-друге, поставити Радянський Союз перед перед вибором: або продовжувати свою агресивну політику Афганістані й поплатитися при цьому своїми ледь устаткувавшимися стосунками з Заходом, або зберегти добре ім'я у системі міжнародних відносин. По-третє, як більше віддалену перспективу США вже без своїх союзників планували посилити свій військову присутність і розвинути мережу оборонних систем і військових інституцій у регіоні Ще одного удару за СРСР завдали країни третього світу. На приклад, конференція ісламських країн Ісламабаді більшістю голосів засудила дії Радянського Союзу як агресивні, не дивлячись на надану їм тривалу допомогу багатьом із цих країн. Єдність мусульманських держав, проте, було набагато порушено недавньої Ирано-Иракской війною, і тому де вони давали як або значною мірою проводити зовнішній політиці СРСР. Лідируючу роль підштовхуванні СРСР до переговорів виведення військ з Афганістану грали Західні країни. Передбачалася навіть можливість частини контингенту на столиці й деяких чималих центрах країни підтримки комуністичного режиму. Президент Франції Вальрі Гіскар д’Естан і канцлер ФРН Гельмут Шмідт особисто розмовляли з Брежнєвим про можливість таких переговорів, та марно. Спричинено це були зрозумілі: афганський комуністичний режим очевидно виношувався у СРСР не мав майже ніяких серйозних шансів вижити без військової підтримки свого заступника. «Навряд щось змусить російських кинути свій режим в Афганістані напризволяще»- так і не безпідставно вважало більшість політиків у країнах. Зараз, після розпаду Радянського Союзу, і зникнення «червоною загрози», значення афганського кризи оцінюється дещо інакше. Військове втручання у внутрішні справи демократичної Республіки Афганістан викликало різке загострення міжнародної обстановки і кілька днів загальмувала переговори з скорочення озброєнь. Радянсько-афганська війна забрала близько 19000 життів радянських солдатів та нелічене кількість афганських повстанців і мирних жителів. З іншого боку, ця війна багато років наблизила найглибший економічний та політичний криза у СРСР, розпад Союзу, і крах комуністичного режиму.

 

 

Після введення обмеженого контингенту на Афганістан «четверта влада»