Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Козацька пісня крізь призму ідеї Івана Огієнка: «Служити народові, то служити Богові!»

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Анотація 
У статті досліджуються тексти козацьких пісень.  Особливу увагу присвячено образові козака, його розумінню ідеї служіння Богові. Специфіка українського народного світогляду, на яку вказував Іван Огієнко, яскраво відобразилася на світобаченні козака як соціально-психологічного типу, що увібрав у себе найістотніші риси української ментальності. Релігійність козака загалом спирається на дохристиянські вірування. Пісенні тексти насичені образами, котрі несуть у собі залишки міфологічної свідомості (кінь, сокіл, ворон, зозуля та ін.). Образ козака міфологізовано, гперболізовано (він фантастично сильний та витривалий, наділений  наприродною силою). 
У свідомості козака, як найтиповішого представника українського народу, відбулося синтетичне поєднання язичницького та християнського світоглядів.  Національний елемент часто заступався релігійним (борячись за віру, козаки боролися за права своєї національності), оскільки протягом  ХVІ–ХVІІ ст. церква залишилася єдиним національним осередком. У народному розумінні  ідея служби Богові нерозривно пов'язана з ідеєю служби власному народові.
Ключові слова: народний світогляд,  козак, національна ідея.
 
Однією з провідних тенденцій розвитку сучасного українського гуманітарного простору є стійкий інтерес до проблем генези, змісту та суспільних функцій традиційної усної народної творчості. Тому об’єктивно вмотивованим є те, що фольклор як «<…> універсальний засіб вираження ментальності, важливий чинник формування національної самосвідомості, формування духовного світу особистості, її морально-естетичного розвитку, психологічної самодостатності і комфорту» сьогодні перебуває в центрі наукової уваги [20, с. 5]. У  цьому сенсі  вивчення українського соціально-побутового фольклору з погляду відображення в ньому традиційних світоглядних уявлень народу та їх трансформацій є однією з актуальних проблем фольклористики.
Окремі проблеми, пов’язані з дослідженням  творів соціально-побутового змісту, їхніх витоків та особливостей функціонування, своєрідності жанрової системи стали предметом студій М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка, М.  Сумцова,  Б.  Грінченка, М. Максимовича, Ф. Колесси, О. Потебні, О. Дея, Г.  Нудьги, Н. Шумади, В. Скрипки, М. Пазяка,  К. Грушевської, О. Правдюка,  Р. Кирчіва,  С.  Грици,  С. Мишанича, О. Хмілевської, Л. Дунаєвської, Б. Кирдана, І.  Денисюка, М. Дмитренка, Л. Вахніної, О. Бріциної та ін. Запропонувавши  науці фундаментальні дослідження, оригінальні концепції,  пов'язані з розвитком українського соціально-побутового фольклору, природи його жанрів,  науковці майже не торкалися питання репрезентації  в творах названої спрямованості традиційних світоглядних уявлень українців.  Тому  перспективним та науково вмотивованим є дослідження ідейних координат народних зразків соціально-побутової  пісенності з погляду відображення в них основ релігійного світогляду.
Козацькі пісні – один із найяскравіших циклів соціально-побутової ліричної пісенності, поетичний літопис героїчної епохи нашої історії, що, як зазначають фольклористи, ідеальним чином поєднують у собі поетичну красу і суспільну значимість мистецтва.
Мета статті – дослідження ідейного змісту українських народних козацьких пісень крізь призму концепції Івана Огієнка «Служити народові, то служити Богові».
Загальновідомо, що соціально-історичний феномен козацтва залишив свій відбиток не лише на політичній арені, а й позначився на народних смаках, позиціях, уподобаннях; сформував власний ідеал чоловіка-оборонця вітчизни, як людини активної, дійової, відданої великій меті; виробив особливі етико-естетичні норми, які грунтуються на осмисленні людини, її життя з громадянської точки зору. Ці засади якнайкраще відповідали національному характеру та духовним шуканням українства. 
Дослідники козацтва наголошують на його провідній ролі в процесі формування духовності нації, вважаючи козацьке середовище творцем ментальності українського народу [1, с. 107].
Фольклорна свідомість репрезентує архетипічно закодоване уявлення про козака як про «справжнього» чоловіка, мужнього, освіченого, розумного, в особі якого ідеально поєднуються  національне та особисте [12, с. 85].
Козаки в народному розумінні – носії лицарської слави. Вітчизняні і зарубіжні дослідники феномену козацтва неодноразово вказували на схожість засадничих принципів,  концепцій людини та дійсності, притаманних  козацькій республіці та  європейським військово-релігійним лицарським спільнотам. Історики, політики, письменники ще у  ХVІІ, ХVІІІ ст.  відзначали  сутнісну подібність   етичних норм,  способів організації війська, які пубутували на Запорізькій Січі та були притаманні лицарсько-духовним орденам середньовіччя. 
Величезний унесок християнства в духовну скарбницю українства, вплив християнської моралі на народний світогляд, народну естетику, мораль, психологію незаперечний. У той же час  фольклорні зразки календарно-обрядової творчості, казкової та неказкової прози  дають  підстави вважати, що в їхній основі лежать   світогляд, естетика, мораль, психологія, які сформувалися в дохристиянський період.
Загальновідомо, що народний світогляд складається та утверджується  протягом  багатьох століть. Привнесене іншими народами, культурами – переосмислюється, асимілюється відповідно до традиційного національного світосприйняття. Складний і болючий адаптаційний процес поширення  ідей християнства в Україні завершився так званим «двовір'ям». Як стверджує  І.  Огієнко, «двоєвір’я глибоко ввійшло в саму душу всенародню»[8, с. 315]. Роздумуючи над проблемою специфіки українського народного релігійного світогляду, дослідник зазначає: «Нової Християнської Віри глибше не знали, ідеологію її низи мало розуміли, а жити й мислити треба було й далі, хотілось і розуміти все те, що робиться навкруги, – і предки наші позоставалися і при старих віруваннях, і при старій ідеології, сприйнявши з нового головно зовнішні форми, що допомагали йому в житті. Процес синкретизму впертого старого й не все зрозумілого нового йшов серед простого нашого народу  дуже помалу, й остаточно не закінчився й тепер не тільки в нас, але й по всьому християнському світі»[8, с.314]. 
Науковці акцентують на спорідненості концептуальних засад дохристиянської та християнської світоглядних систем  (наявність ідеї двополярності та триєдності світобуття,  переваги в житті людини духовного над матеріальним, змісту моральних законів, за якими має жити людина, розуміння почуття
Фото Капча