Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Під погрозою застосування насильства у ст. 150-1 КК України слід розуміти висловлення реального наміру негайно або в майбутньому заподіяти особі фізичну шкоду. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, поєднане з погрозою вбивством, охоплюються ч. 2 ст. 150-1 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК України не потребує. Проте таке саме діяння, поєднане з погрозою знищення чужого майна загальнонебезпечним способом, іааліфікується за відповідною частиною ст. 150-1 і за ст. 195 КК України.

Вчинення розглядуваного злочину стосовно кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час слід розглядати як вчинення його повторно, оскільки у ст. 150-1 слово «дитина» використано в однині.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність. Згідно із ч. 4 ст. 32 КК України злочин не повинен враховуватись як такий, що утворює разом з іншими злочинами повторність, лише якщо винного було звільнено від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі ст. ст. 45-49 КК України або на підставі акта амністії чи помилування, а так само у випадках, коли судимість за цей злочин було погашено або знято.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину (зокрема на стадії готування до нього), домовилися про спільне його вчинення. Домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину – узгодження місця, часу, способу вчинення злочину, змісту виконуваних кожним зі співвиконавців функцій (ролей) тощо.

На наш погляд, необхідно доповнити ст. 150-1 КК України ще однією кваліфікуючою ознакою, що полягатиме в одночасному використанні для заняття жебрацтвом двох та більше малолітніх дітей.

Особливо кваліфікованими видами кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 150-1 КК України) є використання власної або чужої дитини малолітньої дитини для заняття жебрацтвом:

1) вчинене організованою групою;

2) якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження.

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі, одержання, кваліфікується лише за ст. 150-1 КК України.

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України) слід відмежовувати від втягнення дитини у заняття жебрацтвом, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України, передусім за тією ознакою, що потерпілою від другого із цих злочинів може бути тільки дитина віком від 14 до 18 років (неповнолітня).

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, поєднане з використанням для заняття жебрацтвом тварини, що відноситься до хребетних, слід кваліфікувати за сукупністю ст. ст. 150-1 і 299 КК України (якщо при цьому мало місце знущання над твариною із застосуванням жорстоких методів, наприклад: позбавлення їжі, води, тривале тримання на сильному морозі. Такі самі методи, застосовані стосовно дитини, вимагають додаткової кваліфікації вчиненого за ст. 127 КК України).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьівських прав, якщо вона, він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування (п. 5 ч. 1 ст. 164 СК України). Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

 

Під час проведення кримінально-правової кваліфікації діяльність її суб’єктів направлена на встановлення наявності підстави кримінальної відповідальності суб’єкта злочину. Нерозривним аспектом цієї діяльності є можливість призначення справедливого покарання, що відповідає характеру та наслідкам вчиненого злочину та здатне досягти мети покарання. Зазначимо, що по-перше, аналіз практики застосування тієї чи іншої кримінально-правової норми надає можливість встановити ефективність її дії та визначити стан кримінального правового захисту від суспільно небезпечних посягань; по-друге, аналіз правозастосовної практики призначення покарання за кримінальне правопорушення дозволяє визначити особливості, які пов’язані із законодавчою побудовою санкцій ст. ст. 148, 150, 150-1 КК України, так і в частині встановлення їх мінімального та максимального розміру.

Як зазначає Н. О. Лопашенко, санкції кримінально-правової норми повинні відповідати ступеню суспільної небезпеки такого злочину, як з точки зору кримінальної політики держави, так і з точки зору моралі та правосвідомості суспільства [138, с. 168].

На думку О. Г. Фролової, «альтернативна санкція, порівняно з відносно визначеною, створює великі можливості для індивідуалізації покарання шляхом вибору не лише розміру, а й виду покарання; альтернативні санкції є корисними, коли ступінь суспільної небезпеки злочину є значним, а також коли діяння може стояти на межі між адміністративним або дисциплінарним порушенням» [139, с. 140].

Як