Культура кам’яної доби, Трипільска культура, культура скіфів

З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкала, зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості, зокрема, смугастий камінь з Волині, обсидіан з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні.

У цей час на Україні спостерігалися культурні впливи різних країн, які виявляються у формах знарядь, у їх типах. Можна констатувати, що за часів неоліту Україна мала більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східна Европа вже тоді поділялася на дві частини: південну – майбутню Україну та північну – майбутню Росію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури.

Поширювалося мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, очевидно, у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику роль, як це було за часів палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях спостерігається певний ритуал. Покійника посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення, разом ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках – усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з смертю на землі.

Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і споріднення велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належала першість у житті групи: матріархат, що відбилося на релігійних уявленнях, виникненні культу богині-матері.

Взагалі за неоліту відбулося так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Европі і, зокрема, в Україні. У 8-6 тисячоліттях до н. е. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на фоні подальшого розвитку Европи, яка проявилася у культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або паличок, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води.

В Україні відомо багато поселень того часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні Могили на Маріупольщині тощо). У Західній Европі їм відповідали селища типу «к'оккенмеддінгів»: так називалися купи харчових залишків, переважно з кісток спожитих риб, мушель тощо. У цей час кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки.

 

 

Трипільська культура (широко відома також як культура «Кукутені-Трипілля») – археологічна культура часів неоліту та енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень), в якому Вікентій Хвойка вперше в Україні (1897) виявив і дослідив пам'ятки цієї культури. Творцями Трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на три етапи: ранній (5300-4600), середній (4600-3200) і пізній (3200-2750/2600 pоки до н. е.).

Трипільська доба періодизується на три частини: рінній, середній та пізній етапи.

Ранній етап. У другій половині VI тисячолітті та у першій половині V тисячоліття до н. е.. племена трипільської культури. розселювалися в басейні рік Дністра і Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільше по низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні будівлі на стовпах прямокутної форми з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, які мали, можливо, солом'яну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план жител наближався до форми кола.

Основою господарства за цього періоду було примітивне хліборобство і скотарство, але продуктивність його була низька, і тому полювання, рибальство і збиральництво мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінним лезом. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відогравала в суспільному житті значну ролю. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку