Культура кам’яної доби, Трипільска культура, культура скіфів

У поселеннях з наземними житлами ранньотрипільського періоду з'являється також посуд різних форм вкритий поліхромним спіральним орнаментом білого, червоного та чорного кольору (с. Кадіївці, Бавки, Кудринці, Незвиська, Фридрівці на Дністрі).

Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні б. с. Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тис. до н. е.

Середній етап. На середньому етапі розвитку племена Т. к. посідали величезні простори Лісостепу від сх. Трансільванії на зах. до Дніпра на сх. Вони розселилися в районі сточищ верхнього і середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші розміром (що свідчить про збільшення кількости населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будовані по колу або овалу. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини, згодом обпаленої. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки в середині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка).

Разом зі збільшенням населення збільшувалася посівна площа мотичного хліборобства. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми топірці з міді. Високого рівня досягло гончарство.

Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому тлі посуду різних форм, ліпленого руками. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці) ; також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен трипільської культури за цього періоду лишався далі матріярхально-родовим. До середньої доби трипільської культури відносять поселення, що їх виявив В. Хзойка біля с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

Пізній етап. За пізнього періоду трипільської культури значно поширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточищ pічок Случі і Горині, обидва береги Київського Подніпров'я та степи північно-західноог Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове).

За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів з племенами ін. культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Європи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, які просувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу.

Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний обрядові сусідніх патріархальних племен ямної культури.

Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (с. Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна, зміни в їх культурі на території середнього і верхньогоі Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.

 

 

Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такі слова із Старого заповіту: «Ось іде народ із північної країни... держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина... народ здалеку... народ давній... мови якого ти