Культура кам’яної доби, Трипільска культура, культура скіфів

Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. У 5 ст. до н. е. «батько історії» грек Геродот відвідав Скіфію і описав її населення. Це, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків, що тисячоліттями панували у Євразійських степах. Геродот описав кілька типів скіфів. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі – землеробські племена, які були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, які їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян.

Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів – кочовиків, які вважали себе найчисленнішими і найкращими і змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. За їх зазіханнями стояло велике, добре озброєне і дисципліноване кінне військо. Щоб розвивати у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров першого вбитого ворога, робити з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімати скальпи. Безжалісні до ворогів, ці кочовики були відданими в дружбі, яку цінували понад усе. Скіфське суспільство було значною мірою дитям своєї епохи. Родовід ішов по батьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була нормальним явищем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали і ховали його молодших жінок.

Як свідчать розкішні поховання скіфських царів у курганах, які й досі трапляються в українських степах, багаті могили племінної знаті і водночас убогі могили простих людей, суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Своїм торговим партнерам скіфи пропонували товари, якими згодом уславиться українська земля: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошу, до яких у них уже розвинувся великий апетит, про що свідчать своєрідні прикраси, надзвичайно оригінальне за своїм стилем декоративне мистецтво з характерними для нього мотивами тваринного світу. Воно з великою майстерністю відображає пластику оленів, левів, коней, що вражають граційністю й красою.

За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античної цивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи ввійшли у контакт із грецькою цивілізацією і навчилися цінувати її. Водночас контакти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і у його конфлікти. У 513 р. до н. е. величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, проте, вдавшись до стратегії «спаленої землі», скіфи змусили його ганебно відступити. Наприкінці V – на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійців на Дунаї. Ця перемога виявилася для них зовсім непотрібною, бо віч-на-віч звела їх з Філіппом Македонським, батьком Александра Великого. У 339 р. до н. е. македонці завдали страшної поразки кочовикам, що стало початком кінця скіфів.

Уміючи добре обробляти грунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка суперничала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші.

Зі слів Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі пагорби з хмизу, а на їх вершину встановлювати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганний насип, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Бельського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії – легендарного міста Гелон.

Про художні можливості скіфів можна судити за їх прикладним мистецтвом, пам'ятки якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряж, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикрашання предметів були зображення в анімалістичному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, але й магічне значення. Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких – об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги – абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає суцільний образ: завитки рогів, розташовані вздовж всієї спини тварини, підкреслюють її легкість і стрімкість.

З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скілуром. Столицею став Неаполь Скіфський, який розташовувався недалеко від сучасного Сімферополя.

У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом до центра, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою вченими знайдено велику кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зерна. На інших площах знайдено залишки великої споруди з портиками. Також був виявлений барельєф, який зображає двох вершників. Передбачається, що це зображення Скілура з сином Палаком. Одна з веж була використана як царська усипальниця.

За межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них вкриті розписом, який відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються зображення людей, тварин. Загинуло місто у II с. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами. Цей період пов’язують із занепадом скіфської культури.

 

 

Андрєєва Н. Б. Скіфська культура. – Миколаїв, 2004. – 51 с.

Голубець М. Культура кам'яної доби // Історія української культури. – К., 1994. – С. 428-429/

Гусєв С. О. Трипiльська культура на Україні: Навч. посiбник. – Вiнниця, 1998. – 70 с.

Енциклопедія українознавства. – Львів. : Інститут Української археографії АН України, 1994. – 400 с.

Корнієнко П. Погляд крізь шість тисячоліть: До 100-річчя з часу відкр. Трипіл. культури на терені України // Укр. культура. – 1993. – № 7. – С. 24-25.

Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник /За ред. Черепанової С. О. – Львів: Світ, 1994. – 450 с.