Курс економічної теорії

1. Ажнюк М. О. «Основи економічної теорії» Навчальний посібник. – К. : Знання, 2008 р. – 368 с – (Вища освіта ХХІ століття)
2. Мочерний С. В. «Екононмічна теорія» Навчальний посібник. -К. : Видавничий центр «Академія» 2005.

1. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол. :... С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. – К. : ВЦ «Академія», 2000-2002.
2. Економічний словник-довідник / За ред. С В. Мочерного. – К. : Феміна, 1995. – 368 с.
3. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К. : КНЕУ, 1999. – 564 с.

 

Розподіл доходів – це складний суспільний процес, у якому визначається частка кожного суб'єкта суспільного виробництва в національному доході. Як це відбувається?

Реалізована на ринку продукція підприємств перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий дохід або новостворена вартість. У масштабі суспільства вона становить національний дохід.

Отже, національний дохід – це новостворена вартість – загальна сума доходу, отриманого населенням у формі зарплати, прибутку, відсотка і ренти (рис. 3. 29).

Між різними суб'єктами виробничих відносин існують певні вертикальні та горизонтальні зв'язки, через які відбувається розподіл і перерозподіл національного доходу та формування доходів населення. Ці зв'язки полягають у здійсненні певних платежів, дотацій, допомоги тощо.

Первинний розподіл доходів відбувається на основі того, якими факторами володіють, використовуючи їх у виробництві, одержувачі доходів (рис. 3. 30). Під первинними доходами розуміють надходження, які привласнюють суб'єкти виробництва від використання певних ресурсів. До них належать такі доходи:

• Заробітна плата. Це винагорода за найману працю. її одержують наймані працівники.
• Прибуток. Цей вид доходу привласнюється бізнесменами, які використовують у господарській діяльності свою працю і капітал.
• Позичковий процент. Це плата за кредитні ресурси різним власникам, які надають їх у позику. Процент можуть отримувати громадяни, юридичні особи і держава.
• Рента. Це дохід, що одержується у формі орендної плати за використання природних ресурсів і нерухомості. її одержують ті, хто здає землю або інше майно в оренду.
• Доходи від власності. Ця назва умовна. До цих доходів належать доходи фермерів, дрібних торгівців, ремісників, приватних лікарів, адвокатів, а також кооперативів і партнерств (так званого некорпоративного сектора). Ці економічні суб'єкти використовують у своїй діяльності власну робочу силу, власний капітал, природні ресурси. Отже, вони фактично включають різні види доходів, які практично неможливо розділити.

Підприємці отримують свою основну частину доходів у формі прибутку, робітники – у формі заробітної плати, банкіри – у формі процента, а землевласники – у формі ренти. Це первинні або факторні доходи.

Частина населення у зв'язку із втратою працездатності, з віком або хворобою, втратою роботи не може одержувати доходів, пов'язаних із затратами праці. Вона одержує трансфертні доходи – пенсії, стипендії, допомоги при безробітті, доходи у формі безплатних послуг, субсидій, безплатного проїзду, навчання, пільг на оплату комунальних послуг тощо.

З отриманих доходів усі суб'єкти економічної діяльності сплачують податки та інші платежі до бюджету. Через них здійснюється перерозподіл національного доходу. Унаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу, з одного боку, формується державний бюджет, з іншого – доходи населення.

Для оцінки рівня життя і доходів населення використовуються поняття номінальний і реальний дохід. Номінальний дохід – це кількість грошей, одержаних людиною або юридичною особою протягом певного часу. З цієї суми грошей люди сплачують податки, інші обов'язкові платежі. Отже, кількість грошей, що залишається в сім'ї для особистого споживання та заощадження, менша від номінального доходу на суму податків та інших обов'язкових платежів.

Реальний дохід виражається тією кількістю товарів та послуг, яку можна купити на дохід, що залишається в розпорядженні особи з урахуванням зміни цін. Із сказаного вище випливає, що первинні або номінальні доходи не повністю використовуються для задоволення особистих потреб. Вони перерозподіляються через податкову систему та інші обов'язкові платежі.

Основним показником життєвого рівня народу в цілому є середній розмір національного доходу в розрахунку на душу населення.

У ринковій економіці внаслідок впливу певних об'єктивних факторів має місце нерівність у розподілі доходів. Серед економістів нема єдиного підходу до принципів розподілу доходів. Частина їх (переважно марксисти) відстоює рівність у розподілі доходів. Основний аргумент їх полягає в тому, що рівність у розподілі потрібна для максимального задоволення потреб населення. Але внаслідок такого розподілу зменшується зацікавленість до ефективної праці, до збільшення доходів і в багатих, і в бідних. Бо бідні знають, що держава додасть коштів до їхнього бюджету, а багаті вважають, що чим більше матимуть, тим більше в них заберуть і віддадуть бідним.

Прихильники нерівності розподілу доходів вважають, що нерівний розподіл є важливим чинником, який стимулює збільшення обсягу виробництва, а отже й одержання доходу, який може бути розподілений.

Абсолютної рівності досягти неможливо. Бо, з одного боку, господарства