Курс економічної теорії

У розвинутих країнах на державний сектор економіки припадає переважна частина добувної промисловості, виробництва електроенергії, авіаційних і залізничних перевезень та інше.

У командно-адміністративній економіці приватна і суспільна власність вважалися антиподами, тобто такими, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Таке протиставлення не можна вважати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну й урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності – це здебільшого сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також значною мірою зорієнтована на приватну власність. Одночасно технологічний процес деяких галузей вимагає усуспільнення їх у межах держави або окремого колективу. Прикладом тут можуть бути залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика та інше. Протиставлення в минулому в нашій країні приватної і суспільної власності, високий рівень одержавлення дуже негативно позначилися на господарській практиці. Пряме насильне усуспільнення приватних форм господарювання стало відчутним гальмом економічного розвитку.

Отже, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не можна вважати, що одна з них прогресивна, а друга – регресивна. Прогресивний економічний розвиток вимагає взаємодії приватної та державної власності. Водночас одна з них може переважати в окремі періоди розвитку суспільства.

Відносини власності виникають також у зв'язку з використанням чужого майна. Зокрема, це має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарської діяльності. Він дає можливість іншим особам користуватися його майном на договірних умовах. Тоді між власником і підприємцем (орендарем) складаються відносини з приводу використання майна. Прикладом цього може бути оренда – договір про надання за певну плату майна якогось власника для тимчасового користування іншим особам.

Власність економічно реалізується, коли приносить дохід Хі власникові. Такий дохід може виступати у формі прибутку, ренти, процента та інших платежів. Наприклад, в умовах оренди сплачується орендна плата, при концесії – сплачуються платежі або встановлюється частка прибутку, яку виплачують господарі власнику майна. Держава реалізує свою власність через систему податків та інших платежів.

Власність – це ядро системи економічних відносин, серцевина кожного способу виробництва. її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому виходять із таких положень:

• власність визначає характер функціонування не лише організаційно-економічних, а й соціально-економічних відносин. Наприклад, при суцільному одержавленні власності не було умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо;
• власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва;
• будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти якихось істотних зрушень у господарському житті.

Зламати командно-адміністративну систему управління можна було лише шляхом зміни форм власності.

На ранніх етапах розвитку капіталізму панівною була індивідуальна приватна власність. З розвитком економічного прогресу зростає роль інших форм власності. Так, у наших умовах у США окремим приватним особам належить 10-15% капіталу. Водночас збільшилася частка державної, корпоративної та змішаних форм власності. На сучасному етапі особлива роль належить корпоративній або акціонерній формі. У США частка корпорацій у загальному обсязі реалізації продукції становить майже 90%.

Перевага корпоративної форми власності полягає в тому, що, з одного боку, через володіння акціями вона зберігає всі позитивні сторони, які має індивідуальна приватна власність – підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, прагнення до збільшення прибутку, примноження багатства, право безстрокового успадкування тощо. З іншого боку, вона реалізується через більш зрілі колективні форми організації виробництва і дає можливість примножувати її, залучаючи індивідуальні капітали для створення великих підприємств.

До переваг корпоративної форми власності відноситься також її висока конкурентоспроможність. Це виключно висока виробнича гнучкість і можливість акумулювати великі капітальні ресурси й кошти. Корпорація є майже бездоганним засобом мобілізації великих капіталів. Вона – найдемократичніша форма власності.

Особливе значення має соціально-інтегративна функція. Вона інтегрує капітали різних соціальних груп і цим створює економічну базу для соціальної інтеграції.

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

• розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;
• розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;
• посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;
• відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності – інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;
• розширюються форми й об'єкти міжнародної власності – ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;
• відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

У 90-х роках XX ст. відбулися суттєві зміни відносин власності в Україні. Вони викликані необхідністю переходу до ринкової економіки. З цією метою було проведено приватизацію. Приватизація