Курс економічної теорії

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого – люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.

Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу – насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок – ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.

Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила е товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.

Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте – у розвинуте або капіталістичне виробництво.

Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка – це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.

Сучасне товарне виробництво характеризується:

• поглибленням суспільного поділу праці, розвитком колективного виробництва і колективних форм власності;
• розширенням форм економічних зв'язків (контракти, замовлення, кооперація праці) ;
• державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;
• посиленням взаємозалежності товаровиробників;
• значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.

Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар – це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів – це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.

Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість – це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість – це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість – це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.

В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу – зарплати, прибутку і ренти.

Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва – жива праця, тобто праця робітників.

На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж. -Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів – праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – прибуток, а земля – ренту.

В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.

У кінці XIX – на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту