Курс лекцій з предмету "Карта і картографія"

Символічні значки відрізняються від геометричних тим що нагадують зображуваний об’єкт. Наприклад шестигранник часто вживається для зображення родовища чи місця видобутку кухонної солі бо це є модель кристала солі. Для зображення родовищ нафти чи нафтопродуктів вживають трапеції що нагадують нафтові вежі.

Художні значки виразно передають вигляд картографованого об’єкта. Малюнок художнього значка нагадує об’єкт що картографується або продукт виробництва галузі чи підприємства (наприклад контур трактора буряка риби тощо).

Спосіб лінійних знаків застосовується для показу ліній різного призначення. Кількісні особливості об’єктів показують протяжністю значка, зміну якісних властивостей відображають кольором і шириною. Цим способом зображають кордони берегову лінію річкову сітку шляхи сполучень межі економічних районів тощо (рис.3.2).

 

Рис.3.2. Приклади лінійних знаків

 

Спосіб ізоліній застосовують для кількісної характеристики безперервного на картографованій території явища. Під ізолініями розуміють плавні криві проведені на карті через точки з однаковими значеннями величин які характеризують це явище. Прикладом можуть бути ізогіпси (лінії рівних висот) ізотерми (лінії рівних температур) ізогієти (лінії однакової кількості опадів) ізохрони (лінії однакових дат або рівних проміжків часу) та ін. (рис.3.3).

 

Рис.3.3. Приклади ізоліній

 

На кінцях ізоліній або у розривах підписують їх числові значення. Явище зображене способом ізоліній характеризується не окремо взятими ізолініями а їх сукупністю системою.

Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному відношенні ділянки які виділяють за природними економічними політико-адміністративними чи іншими ознаками. Для цього територія розділяється на якісно відмінні частини які зафарбовують фарбами різних кольорів або відтінків. У деяких випадках кольоровий фон замінюється штрихуванням або різного виду значками (рис.3.4).

 

Рис.3.4. Приклад якісного фону

Спосіб якісного фону має широке застосування. Для таких карт як грунтові геологічні ландшафтні політико-адміністративні багато сільськогосподарських – це майже єдиний спосіб.

Спосіб ареалів заключається у виділенні на карті областей розповсюдження того чи іншого явища (наприклад деякого виду рослин тварин орних земель забруднення навколишнього середовища і т. п.). За характером розміщення явище в межах свого ареалу може бути суцільним або розсіяним.

Для передачі ареалів на картах можна використовувати різноманітні прийоми:

1)оконтурення ареала суцільною чи пунктирною лінією певного рисунку; 

2)зафарбування ареала;

3)штрихування ареала;

4)рівномірне розміщення у межах ареала штрихових або інших дрібних рівномірно розміщених значків часто без показу самих меж ареала;

5)виділення ареала написом розкинутим у його межах;

6)окремим малюнком (наприклад символічний малюнок рослини або тварини) (рис.3.5).

 

Рис.3.5. Приклади ареалів

 

Різноманітність прийомів оформлення ареалів дозволяє поєднувати на одній карті ряд ареалів навіть якщо вони перекривають один одного. Нерідко ареали супроводжуються кількісними показниками які виражають сумарну (іноді середню) величину явища всередині ареала чи його динаміку.

Точковий спосіб застосовують для картографування однорідних масових явищ розсіяних на великій території. При цьому розміщення явищ показують точками однакової величини (рис.3.6). Під точкою розуміють різноманітний за формою знак (здебільшого кружок може бути і прямокутник рисочка тощо) який означає певну кількість одиниць об’єкта що зображається. Кількість одиниць в одній точці називається її вагою. Щоб визначити розмір (кількість) зображеного явища в межах певного району потрібно кількість точок у ньому помножити на вагу однієї точки. Графічні розміри точки як правило 0.3 - 0.6мм, при оптимальних 0.4 - 0.5мм.

 

Рис.3.6. Приклад точкового способу

 

Точковим способом окрім розташування явища можна передавати якісні відмінності і динаміку процесів. Наприклад на карті посівних площ при єдиній вазі точок можна застосувати різні кольори для окремих культур чи їх груп. Точки виконані різними кольорами і присвячені різним періодам наочно відображають особливості територіальної динаміки.

Простота і наочність точкового способу обумовлюють його широке застосування. При цьому картографічну основу стараються максимально розвантажити щоб чітко читалася локалізація точок.

Спосіб локалізованих діаграм (тобто діаграм, віднесених до певних пунктів точок) використовують для характеристики сезонних та інших періодичних явищ їх величини тривалості ймовірності (наприклад річного ходу температури напряму вітру випадання опадів висоти снігового покриву і т. п.) (рис.3.7).

 

Рис.3.7. Приклад локалізованих діаграм

 

Локалізовані діаграми які характеризують явища в точках з успіхом застосовуються для картографування явищ що займають значні площі. З цією метою діаграми або розміщують у ряді попередньо вибраних типових пунктів або відносять до градусних клітин раніше установленої величини без зазначення конкретних точок.

Спосіб знаків руху застосовують для зображення різних просторових переміщень природних соціально-економічних та інших явищ а також для зображення різних зв’язків – транспортних економічних культурних політичних тощо.

Залежно від призначення карти і особливостей явища що картографується цим способом відображають шлях спосіб напрям та швидкість переміщення якість потужність та структуру явища. Основним графічним засобом зображення руху і зв’язків є напрям стрілок стрічок та епюр які можуть відрізнятися між собою за формою величиною кольором внутрішньою структурою (рис.3.8). Причому напрям стрілок стрічок чи епюр вказує на напрям руху явища розмір стрілки – на величину розвитку явища колір стрілки – на якісні властивості