Курс лекцій з предмету "Карта і картографія"

Призначення карти. На картах показують лише ті об’єкти, які відповідають її призначенню. Зображення інших об’єктів, які не відповідають призначенню карти, заважає сприйняттю карти, затруднює роботу з нею.

Вплив масштабу проявляється в тому, що при переході від більш великого зображення до дрібнішого зменшуються розміри території картографування. Показати в більш дрібному масштабі всі деталі і подробиці, які є на вихідній карті, неможливо, тому необхідно провести їх відбір, узагальнення, виключення.

Тематика карти безпосередньо вказує головні, найбільш суттєві елементи змісту карти. У залежності від тематики ступінь відбору і узагальнення географічних об’єктів різна: одні показуються детально, інші – схематично, або взагалі опускаються.

Особливості об’єкта картографування. Вплив даного фактора проявляється у необхідності передати на карті своєрідність цього об’єкта чи території, відобразити найбільш типові для них риси, найбільш характерні елементи.

Ступінь вивчення об’єкта. При достатньому вивченні об’єкта зображення може бути максимально детальним, а при нестачі фактичного матеріалу воно неминуче стає більш узагальненим, схематичним.

Оформлення карти. Багатокольорові карти (при інших рівних умовах) дозволяють показати більшу кількість знаків, ніж карти однокольорові. При правільному підборі фонових зафарбувань, ізоліній, значків та ін. на одній карті можна шляхом накладання сумістити до шести взаємоперекриваючих позначень без особливої шкоди для її читання.

Розглянуті фактори генералізації знаходяться у тісному зв’язку, і зміна одного з них може викликати за собою і зміну інших.

 

4.2. Узагальнення якісних характеристик при генералізації проявляється у зменшенні якісних відмінностей у даній категорії об’єктів (зменшенні числа типів). Це досягається, з одного боку, шляхом зміни дрібних класифікацій класифікаціями узагальненими (наприклад, заміна окремих умовних знаків для хвойних, листяних і мішаних лісів єдиним знаком лісу), а з іншого боку – за допомогою виключення нижчих ступенів класифікації (наприклад, вилучення нижчих ступенів населених пунктів при зображенні їх за адміністративним поділом).

Узагальнення кількісних характеристих проявляється у збільшенні інтервалів (ступенів) або у присвоєнні загальної кількісної характеристики декільком об’єктам, що відносяться до однієї категорії. Прикладами можуть служити збільшення перерізу рельєфу при генералізації топографічних карт, укрупнення групувань населених пунктів за числом мешканців чи надання єдиної кількісної характеристики лісовому масиву без поділу на ділянки з різними кількісними характеристиками деревостою.

Відбір картографованих об’єктів проводиться з метою обмеження змісту карти необхідними об’єктами або виключення окремих категорій об’єктів. При відборі користуються двома кількісними показниками – цензами і нормами. Ценз відбору – обмежуване значення, що показує величину чи значення об’єктів, які зберігаються на карті при генералізації. Наприклад, наносять річки більше 1 см у масштабі карти чи населені пункти, які є адміністративними центрами. Норма відбору – показник, який характеризує прийняту міру (ступінь) відбору, середнє значення зображених при генералізації об’єктів. Норми відбору регулюють навантаження карти.

Узагальнення геометричних обрисів проявляється у відмові від дрібних деталей, невеликих вигинів контурів, у спрямлюванні рубежів і т.п. Наприклад, спрямовують невеликі звивини річок і берегових ліній, виключають вигини горизонталей, які показують дрібні ерозійні врізи та ін.

Об’єднання контурів – одне з геометричних проявів генералізації, пов’язане з їх групуванням. Контури на карті об’єднуються, по-перше, в результаті узагальнення якісних і кількісних характеристик та укрупнення зображень легенди, а по-друге, внаслідок злиття (об’єднання) декількох дрібних контурів в один більш великий.

Показ об’єктів із збільшенням означає, що деякі важливі, із змістовної точки зору, об’єкти , які через невеликі розміри або за умовами цензового відбору повинні бути виключені, залишають на карті і навіть дещо перебільшують за розмірами. Прикладами можуть бути невеликі, але характерні меандри річок, дрібні озера в посушливих областях та ін.

Виділення окремих видів генералізації має методичний зміст і дозволяє визначити її можливі шляхи. Насправді ж при виконанні генералізації всі її сторони тісно взаємопов’язані і невіддільні одна від одної.

 

4.3. Якість картографічної генералізації оцінюється з двох сторін: з точки зору геометричної точності і з позиції змістовної достовірності карти.

Геометрична точність – це кількісна міра, яка характеризує ступінь відповідності місцеположення окремих точок і об’єктів на карті їх дійсному положенню.

На вітчизняних топографічних картах помилки планового положення контурів знаходяться в середньому у межах 0,5 – 0,75 мм. Вони збільшуються для гірських районів і зменшуються для рівнинних. Помилки висотного положення контурів різні для рівнинних, середньогірських і гірських територій. В середньому вони складають 0,3 – 0,5 h, де h – висота перерізу рельєфу на карті.

На дрібномасштабних тематичних картах помилки планового положення контурів коливаються в дещо більш широких межах. Наприклад, на геологічних картах вони становлять 0,3 – 0,7; на геоботанічних – 0,6 – 1,2; на грунтових – 0,8 – 0,3 мм.

Змістовна достовірність карти – це якісна оцінка відповідності картографічного зображення реальній дійсності із врахуванням її головних, типових особливостей і взаємозв’язків між об’єктами. Для збереження достовірності зображення при генералізації інколи приходиться вдаватись до зсуву контурів, показу із збільшенням деяких важливих об’єктів.

 

4.4. Об’єкти, локалізовані в пунктах, підлягають генералізації шляхом узагальнення їх якісних і кількісних характеристик з використанням цензів і нормативів відбору. При цьому зміна видових понять родовими можлива тільки при переході від зображення окремих об’єктів до показу ареалів їх розповсюдження.

Об’єкти, локалізовані на лініях, в ході генералізації також зазнають відбору. Важливим елементом генералізації лінійних позначень є спрямлювання і спрощення їх рисунка, відмова від дрібних звивин (при збереженні і навіть збільшенні деяких типових деталей). Генералізація лінійних об’єктів завжди пов’язані із перебільшенням їх ширини прівняно з дійсними розмірами, що веде до порушення геометричної точності зображення.

Об’єкти площинної локалізації генералізують, передусім, шляхом збільшення якісних характеристик і кількісних градацій. Геометричні сторони генералізації проявляються у виключенні окремих виділів, спрямлюванні їх обрисів. Дрібні виділи об’єднуються у більш великі, а в ряді випадків замінюються контуром єдиного ареала. Якщо явище зображене на карті ізолініями, то збільшують переріз, проводять узагальнення рисунка ізоліній і їх взаємне узгодження.

Об’єкти розсіяного розповсюдження, які зображуються точковим способом, генералізують за рахунок збільшення “ваги” точок. Якщо ці об’єкти показані способом якісного фону чи ареалів, то генералізацію проводять шляхом відбору виділів або ареалів і узагальнення їх меж.

 

1.Берлянт А. М., Сваткова Т. Г. Практикум по картографии и картографическому черчению. – М.: МГУ, 1991.

2.Вахрамеева Л. А. Картография. – М.: Недра, 1981.

3.Гараевская Л.С., Малюсова Н. В. Практическое пособие по картографии.– М.: Недра, 1990.

4.Гедымин А. В., Грюнберг Г. Ю., Малых М. И. Практикум по картографии с основами топографии. – М.: Просвещение, 1981.

5.Заруцкая И. М., Красильникова Н. В. Картографирование природных условий и ресурсов. – М.: Недра, 1988.

6.Левицкий И. Ю. Научные основы комплексного сельскохозяйственного картографирования. – М.: Недра, 1975.

7.Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічних робіт і контрольних завдань з курсу “Основи картографії” для студентів спеціальності 7.070906 “Землевпорядкування” денної та заочної форми навчання / С. М. Остапчук. – Рівне: УДАВГ, 1998.

8.Салищев К. А. Картография. – М.: Высшая школа, 1982.

9.Салищев К. А. Проектирование и составление карт. – М.: МГУ, 1987.

10.Справочник по картографии. – М.: Недра, 1988.