Лауреати Нобелівської премії з фізіології і медицини 1973 р.

Сучасна етологія вивчає всі біологічні аспекти поведінки тварин, але найчастіше при аналізі поведінки мають на увазі чотири основні питання: як «працює» та чи інша поведінка; як ця поведінка розвивається в онтогенезі; які шляхи еволюції цієї поведінкової реакції; яке значення цієї поведінки для виживання особини. Протягом тривалого часу переважно вивчався онтогенетичний аспект поведінки та її значення для виживання особини. Але зараз настали часи, коли на перший план висуваються дослідження механізмів поведінкових реакцій, тому можна виявити певну тенденцію до синтезу етології, порівняльної психології, екології, генетики поведінки та соціобіології в єдину науку.

Сучасний стан розвитку зоопсихології дозволяє виділити два основних напрями: дослідження когнітивних (пізнавальних) здібностей тварин і дослідження тварин як експериментальних моделей з вивчення психіки людини. Зоопсихологія є основною наукою про інтелектуальну та адаптивну поведінку тварин.

 

 

Важливий внесок у вивчення поведінки тварин внесли також австрійський учений Конрад Лоренц (1903-1988) і нідерландський учений Ніко Тімберген (1907-1988), яких вважають засновниками сучасної етології.

Конрад Лоренц народився в Австрії, вивчав медицину у Відні і паралельно займався порівняльною анатомією, філософією та психологією. Він вивчав поведінку тварин і людини, досліджував проблеми еволюції, структури факторів і механізмів поведінки тварин («Кільце царя Соломона», 1970; «Людина знаходить друга», 1971). З 1940 працює професором філософії в Кенігсберзькому університеті, а з 1948 працював а університеті Мюнстера, потім – в Інституті фізіології поведінки ім. М. Планка в Зеєвізені. На його погляди великий вплив справили дослідження Уїтмена, Крейга, Хейнрота, а в області філософії і культурології – ідеї Канта, Шиллера та Фрейда.

Характерною рисою його творчості є спроба поєднати еволюційне (або функціональне) і теологічне (або причинно-»механізменне») розуміння поведінки. Згідно Лоренца, основу видоспецифічної поведінки становлять інстинктивні рухи або фіксовані комплекси дій, форма яких є вродженою, генетично закріпленою. Порівняльне дослідження поведінки в різних видів тварин лягло в основу етологічного вивчення еволюції поведінки. Лоренц запропонував модель інстинктивної поведінки, засновану на гіпотезі про фізіологічні механізми нерефлекторної природи. Основні поняття цієї моделі, а також гіпотеза Лоренца про вроджену координацію поведінки на рівні центральної нервової системи – все це багато в чому визначило напрямок досліджень етологів, які прагнули підтвердити, скоригувати або спростувати цю модель. Лоренц також сформулював концепцію імпринтингу. У книгах «Вроджена заборона братовбивства» і «Агресія» Лоренц описав всі можливі види агресії, їх взаємодію між собою, нагромадження і перенаправлення агресії, і, звичайно ж, «табу» – гальмування агресії як видозберігаючу функцію.

Ніколас Тінберген народився в Гаазі (Нідерланди) і вивчав біологію в Лейденському університеті. У 1930 р. він відправився з експедицією в Гренландію, а у 1938 р. відвідав Лоренца в Альтенберзі у якості професора зоології в Лейденському університеті. У 1949 р. його запросили читати курс зоології в Оксфордському університеті, де він організував групу з вивчення поведінки тварин. Тінберген створив на базі концепції Лоренца модель ієрархічної організації інстинктивної поведінки. Найцікавіші твори: «Поведінка тварин» і «Соціальна поведінка тварин».

Карл Ріттер фон Фріш – австрійський етолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини за 1973 рік (спільно з Конрадом Лоренцом та Ніколасом Тінбергеном) «за відкриття, пов'язані зі створенням і встановленням моделей індивідуальної і групової поведінки тварин».

Займався вивченням механізмів комунікації у медоносних бджіл, відкрив їх чутливість до ультрафіолету та поляризованого світла. Відкрив так звану мову кругового танцю у бджіл. Вивчав хімічний рівень комунікації бджіл, зокрема, йому належить відкриття феромонів, що виробляються маткою і є регулятором ієрархічних відносин у бджолиному соціумі.

Він встановив, що бджоли-розвідниці повідомляють своїх сестер по вулику про знахідку багатих запасів нектару або квіткового пилку своєрідними «танцями». «Круговий танець» служить повідомленням про багате джерело нектару, а «вихляючий танець» – про джерело квіткового пилку. Згодом Фріш переглянув свої висновки. Згідно з його новими спостереженнями, бджоли-розвідниці, які виконують круговий танець, сповіщають своїх сестер про те, що джерело нектару або квіткового пилку перебуває поблизу, не далі 25 м від вулика. Коли бджоли-розвідниці, вернувшись у вулик, виконують вихляючий танець, то бджоли-складальниці нектару готуються до далекого польоту за нектаром або квітковим пилком

Пізніше з цього приводу Карл Фріш писав: «На щастя, нам самим вдалося виявити цю помилку. Нехай цей приклад послужить застереженням молодим дослідникам, які з нетерпінням прагнуть опублікувати перші ж результати своїх досліджень. Нехай вони двічі й тричі перевірять свої спостереження, перш ніж вважати свої висновки правильними, тому що дуже часто природа йде іншими шляхами, несподіваними для людини». Відомий англійський учений Джон Бернал у своїй монографії «Наука в історії суспільства» розглядає роботу проф. Фріша по розшифруванню мови бджіл як важливе відкриття.

У 1973 р. Конраду Лоренцу і Ніко Тінбергену разом з Карлом фон Фрішем була присуджена Нобелівська премія з медицини. І Лоренц, і Тінберген підкреслювали важливість безпосереднього вивчення поведінки тварин у природному середовищі. Науковий підхід Лоренца відрізнявся більшою філософською спрямованістю. Його численні теорії дуже вплинули на розвиток науки про поведінки. Тінберген же був талановитим біологом-натуралістом, який провів безліч тонких експериментів у природних умовах. Головне, що відрізняє дослідження Лоренца й Тинбергена – це спроба поєднати еволюційне, або функціональне, розуміння суті поведінки і причинне, або «механізменне».

Хоча в етології і з'явилася тенденція до різкої критики і навіть відмови від ряду ідей і понять, які відносяться до класичної теорії поведінки, але іншої загальної теорії, яка заміняє класичну, не виникло, а з 80-х рр. ХХ ст., на новому рівні знань, знову починає зростати інтерес до класичних уявлень, які переосмислюються і удосконалюються.

 

 

Вагнер В. А. Избранные труды по зоопсихологии. – М. : Наука, 2002. – 285 с.

Гічан І. С. Порівняльна психологія. Зоопсихологія. – К. : НАУ, 2003. – 73 с.

Друзья и враги человека: зоопсихология. – Харьков: Прапор, 1999. – 608 с.

Зорина З. А., Полетаева И. И. Зоопсихология. Элементарное мышление животных: Учеб. пособие. – М. : Аспект-Пресс, 2002. – 320 с.

Ильин Ю. С., Тишевской И. А. Зоопсихология и сравнительная психология. – Челябинск: Издательство ЮУрГУ, 2000. – 123 с.

Мак-Фарленд Д. Поведение животных: Психобиология, этология и эволюция. – М. : Знание, 1988. – 435 с.

Сравнительная психология и зоопсихология / под ред. Г. В. Калягиной. – СПб. : Питер, 2003. – 412 с.

Фабри К. Э. Основы зоопсихологии. – М. : Российское психологическое общество. – 2003. – 464 с.