Лікарські засоби, що знаходяться під тиском. Характеристика, класифікація, методи одержання

 

За типом їх поділяють на:

1. розпилювачі для інгаляцій,
2. для лікування бронхіальної астми,
3. для суспензійних
4. плівкоутворюючих аерозолів.

Насадки поділяють на стоматологічні, ректальні, вагінальні та інші.

 

 

Аерозольні системи можуть бути двофазними і трьохфазними в залежності від вмісту.

В аерозольній упаковці пропелент може знаходитися в рідкому і газоподібноуі стані. У випадку, якщо концентрат утворює з рідким пропелентом розчин, аерозольну систему називають двофазною.

Тиск леткої фази пропеленту поширюється в рівній ступені на всі внутрішні стінки упаковки. Видача вмісту відбувається в тому випадку, якщо атмосферний тиск буде нижче внутрішнього тиску в балоні. При видачі зрідженний пропелент швидко випаровується і викликає розпилення продукту у вигляді найдрібніших краплинок, туману або піни.

Для більшості систем застосовуються розчинники: спирт етиловий, жирні і рослинні олії, етилацетат, ацетон. Якщо в якості пропеленту в аерозольній системі використовують стиснутий газ, в якості розчинників можуть застосовуватися вода, гліцерин, гліколі, поліетиленоксиди і ін.

Ось чому в залежності від розчинників концентрати-розчини поділяються на:

• водні;
• спиртові;
• водно-спиртові;
• неводні.

Двофазні аерозольні системи можуть бути видані з упаковки у вигляді розчину с послідуючим утворенням плівки, у вигляді піни або крему.

Більшість фармацевтичних аерозолів являють собою системи, в яких концентрат-розчин, емульсія або суспензія не змішуються з рідким пропелентом, і в балоні знаходяться три окремі фази: газоподібна, тверда і рідка. Такі системи зазиваються трьохфазними.

До трьохфазних систем відносяться аерозолі, які видаються у вигляді пін і аерозолі суспензії.

 

В залежності від ступеню змішування компонентів основної рецептури з пропелентом, аерозолі поділяють на:

• аерозолі-розчини
• піни в аерозольній упаковці
• аерозолі-суспензії
• комбіновані системи.

Технологічний процес виготовлення лікарських засобів, що знаходяться під тиском

 

Виробництво включає наступні стадії:

• Виробництво балонів
• Виробництво клапано-розпилювальних систем
• Підготовка пропелентів або їх сумішей
• Приготування концентратів
• Запаювання аерозольних балонів
• Контроль якості
• Маркування, упакування
• Рідкі лікарські засоби або аерозолі-розчини.

В рідких лікарських засобах активна речовина розчинена або в пропеленті або в спів розчиннику, який добре змішується з пропелентом. Після видачі вмісту із балону пропелент випаровується, а активна речовина залишається у вигляді туману в чистому вигляді або розчиненим у спів розчиннику.

 

Виробництво рідких лікарських засобів, що знаходяться під тиском, складається з наступних стадій:

1. ДР (крім основних звичайних операцій, ця стадія включає виробництво балонів, виробництво клапано-розпилювальних систем, підготовку пропелентів або їх сумішей)
2. Приготування розчину активного компоненту (концентрату)
3. Очищення концентрату від нерозчинних домішок
4. Фасування в аерозольні балони
5. Герметизація балонів
6. Заповнення балонів пропелентом
7. Перевірка їх на міцність і герметичність
8. Стандартизація
9. Маркування, упакування

Концентрати-розчини приготовляють як і звичайні розчини ЛР, в реакторах з теплообмінниками і мішалками.

Очищення від домішок проводять шляхом – відстоювання, фільтрування або центрифугування.

Якщо концентрати одержують за допомогою в’язких розчинників (жирних олій), то розчинення проводять при нагріванні, а очищення – під тиском.

У випадку застосування летких розчинників (спирт етиловий) розчинення ЛР проводять в закритих реакторах, а фільтрування також проводять під тиском.

Рішаючий фактор в технології аерозолів-розчинів – тиск всередині балона, контролем якого може служити кількісна характеристика деяких фізико-хімічних властивостей:

• повнота видачі вмісту із балона;
• його дисперсність;
• розчинність пропеленту в концентраті.

Чим вище здатність аерозольного концентрату до розчинення пропеленту, тим нижчий тиск в аерозольному балоні.

Прикладом аерозолей-розчинів можуть служити препарати “Інгаліпт”, “Каметон”, “Камфомен”, “Ефатин” і ін.

Другий приклад двофазних систем – плівкоутворювальні лікарські засоби, що знаходяться під тиском.

Їх застосовують в гінекології, ветеринарії, педіатрії, отоларингології, дерматології.

В аерозольному балоні плівкоутворювального препарату звичайно знаходиться розчин полімеру, лікарської речовини, пластифікатору і пропеленту, при розпиленні яких на поверхні шкіри або тканин утворюється швидковисихаюча і щільно прилягаюча плівка.

Речовини, що застосовуються в якості плівкоутворювачів, не повинні подразнювати шкіру і бути токсичними.

Плівка, що утворюється, повинна бути непроникна для мікроорганізмів, еластичною, міцною, мати високу ступінь адгезії, володіти вираженими біологічними властивостями; не повинна володіти різким або неприємним запахом.

До переваг плівкоутворювальних складів відносяться:

• ізоляція ушкодженої поверхні від інфікування і тканин одягу постраждалого;
• економія часу при масовій обробці хворих;
• зручність, простота і легкість застосування.

 

Лікарські засоби-суспензії, що знаходяться під тиском – це гетерогенні дисперсні системи, які характеризуються пристуністю твердої фази, нерозчинної в рідкому аерозольному концентраті. В таких засобах пропелент може бути включений в дисперсну фазу або в дисперсійне середовище. В будь-якому випадку ЛР диспергована в нелеткому розчиннику.

В засоби-суспензії, як правило, вводять речовини інертні в хімічному відношенні, що зводить до мінімуму процеси взаємодії і підвищує стійкість при зберіганні. Деякі аерозолі-суспензії можуть зберігатися довший час і не поступаються тривалості зберігання активної речовини в сухому вигляді.

Як переваги цієї групи препаратів можна назвати:

• можливість використання речовин як розчинних, так і не розчинних в данному середовищі;
• лікарські речовини мають виражений пролонгований ефект;
• тривалість їх дії можна регулювати шляхом зміни величини частинок.

Основним недоліком аерозолів-суспензій є термодинамічна нестабільність.

З метою підвищення агрегативної і кінетичної стабільності суспензій застосовують різні технологічні прийоми і методи. Найбільш ефективний метод – зниження поверхневої напруги на межі утворюючих суспензію фаз шляхом додавання ПАР. Як ПАР найчастіше додають спирти жирного ряду, деякі складні ефіри, які перешкоджають злипанню частинок і одночасно змащують клапанну систему.