Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Літературні течії України

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Різні літературні течії продукують власне розуміння людини, наприклад, неоромантизм активізує ідеї «цілої» людини, неонатуралізм – «природної» людини, неореалізм – соціально-культурний ідеал «реалізованої» особистості, модернізм – «синтезованої» або «інтегрованої» людини
 
Поняття «імпресіоністичний український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наковим для виставки «Tatlin's dream», влаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді Захід уперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. І це змусило згадати про відомих у всьому світі майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, таких як «найвірніший син України» Давид Бурлюк; поляк, котрий мав себе за українця, Казимир Малевич; професор Київського худінституту бандурист Володимир Татлін; засновниця української школи конструктивістської сценографії Олександра Екстер. Нарешті, феномен Олександра Архипенка, просиленого враженнями рідної землі: магією трипільської культури, архаїкою половецьких статуй, співучою лінійністю мозаїк Софії Київської і рельєфів Михайлівського Золотоверхого собору, кольорами селянської кераміки.
На такому тлі поява Єрмилова і Богомазова не здавалася випадковістю. Уважний погляд на українську історію мистецтв без труднощів помічає низку пріоритетів. Перший абстрактний твір з'явився тут – малюнок Василя Кандинського на обкладинці каталогу «Салон Іздебського 2» (1910) ; перша широка міжнародна авангардна виставка у Російській імперії (той-таки Салон Іздебського) відбулася в Одесі і Києві, а вже потім у Петербурзі і Ризі. У всіх новаторських художніх об'єднаннях Росії, від «Бубнового валета» до «Мішені» і «Ослячого хвоста», українці (футуристи, неопримітивісти, бойчукісти) – найактивніші учасники і заводії. Та й виставлені там картини рясніли назвами: «Київ», «Плавні на Дніпрі», «Кобза», «Вулиця Фундуклеївська». Чорний квадрат на білому тлі з'явився уперше влітку 1914-го (раніш за Малевича) у написаному під Києвом трактаті Богомазова «як найбільш викінчена форма», за словами автора.
 
2. На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого – йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях
 
1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія) ;
2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).
Традиційні тенденції в царині літератури – романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік).
На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалася або спотворювалася. Серед них В. Винниченко – діяч Центральної Ради, прозаїк, драматург, твори якого характеризувалися різноплановою проблематикою (сільське і міське життя, зображення різних соціальних груп). Б. Летант – поет, прозаїк, видавець творів Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського в перекладах на польську і німецьку мови. Популярністю користувався В. Пачовський, тематика творів якого досить широка: любовна лірика, історичні події минулого. Над драматичною поемою «Золоті ворота», де підкреслювалася національна ідея, В. Пачовський працював декілька десятиріч. У драмі «Сонця руїни» описані події 1663-1687 рр., даються портрети П. Тетері, Ю. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Самойловича.
 
3. З естетичними засадами «молодомузців» одверто солідаризувалися поети, згуртовані навколо «Української хати» (часопис видавався протягом 1909 – 1914 рр.). «Хатяни» всіляко маніфестували «загальноукраїнськість свого естетичного руху» (В. Шевчук), зокрема надавали шпальти видання галицьким побратимам. Протиставляючи міщанству й українофільству в «шароварному» й епігонському виявах, що передбачали, за М. Євшаном, «плакати разом з Шевченком над долею вдови-сироти, написати самому декілька таких самих стишків», і це не перешкоджало успішній службовій кар'єрі. «Хатяни» написали на своєму прапорі індивідуалізм як боротьбу за визволення людини від нівеляційних напрямів суспільного життя та символізм й імпресіонізм як творчу манеру і тип світовідчування. Як зауважує в цінних спогадах «Від «Української хати» до «Музаґету» Г. Журба, «Українська хата» була на той час «найпоступовішою, революційною трибуною молодих, трибуною їх протесту проти всілякої заскорузлости і безпринципности». У творчому аспекті ядро «хатян» стало в опозицію літературі «старих», у полемічному запалі схарактеризованій М. Сріблянським досить різко: вона, мовляв, описує події, факти, особи в їх побутово-етнографічно-економічній обстановці, реєструє все це з точністю, але й мертвістю фотографії, з пунктуальністю поліцейського протоколу, але все це не цікаве, бо відоме, старе; з літературою, як мистецтвом, не має нічого спільного. Та в поетичній практиці «хатяни», подібно до «молодомузців», не були такими квазіреволюційними, синтезували «старе» й «нове». Зв'язки з фольклором посіли в набутку «хатян» скромніше, ніж у «молодомузців», місце. Пояснюється це певною камерністю, метафоричною розмитістю вираження й зображення, браком тривкіших безпосередніх контактів із фольклором.
Провідним поетом «Української хати» був Григорій Чупринка. Цей «чародій, віщун-співець» (М. Вороний) поставив слово на службу ідеї творення нової літератури на національній основі, але з урахуванням набутків інтернаціональних напрямів символізму й авангардизму. Поет перехідного періоду, він не відійшов від традицій українського письменства (в тому числі свідкування з уснопоетичною творчістю). Як слушно відзначив М. Жулинський, «аналіз поезії Чупринки
Фото Капча