Макроекономіка як наука

 

 

1. Макроекономіка як наука. Структура макроекономіки. Суб’єкти економічної системи. Типи економічної системи та їх особливості Глобальна економіка

2. Об’єкт, предмет, функції і завдання макроекономіки

3. Методологія макроекономіки. Методи дослідження національної економіки. Макроекономічне моделювання. Макроекономічна політика та її суб’єкти

4. Макроекономічні показники. Екзогенні та ендогенні змінні. Запаси і потоки в національній економіці. Основні макроекономічні складності

5. Сучасна філософія макроекономіки

6. Макроекономічні моделі кругових потоків ресурсів, продукту, витрат і доходів. Проста закрита і повна відкрита моделі кругових потоків

 

 

Макроекономіка – це наука, яка вивчає національну економіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка (гр. macros – великий) є самостійною системою знань про національне і світове (глобальне) господарство, про використання обмежених ресурсів з метою забезпечення життєвих потреб суспільства. Вона вивчає закони і суперечності розвитку національної економіки, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи.

Як самостійна галузь економічної науки макроекономіка виникла у другій половині ХХ століття. Відносною молодістю даного предмету пояснюється, те що кожний підручник дає свою структуру курсу, не склалася ще стала практика послідовності і взаємопов’язаності тем, як це характерно іншим підручникам.

В курсі макроекономіки у сукупності досліджуються умови і результати діяльності усіх суб’єктів господарської діяльності (домашні господарства, підприємства, відповідні державні інституції, тощо), функціонуючих у межах певного природного середовища й державної території.

Національна економіка (НЕ) складається з сукупності галузей.

Галузеву структуру створюють дві галузі: матеріальне і нематеріальне виробництво. У галузі матеріального виробництва виготовляються продукти у вигляді речей, у галузі нематеріального виробництва надаються послуги.

Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки.

На основі галузевої структури можна визначити яка це економіка: індустріальна, аграрно-індустріальна, аграрна.

Спосіб організації національної економіки називають економічною системою.

Економічна система (ЕS) – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ.

Основними елементами економічної системи є:

• механізми узгодження діяльності суб’єктів господарського життя, або способи розв’язання основних проблем організації економіки;
• механізми реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага;
• механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту;
• механізми взаємозв’язку фізичної й монетарної економіки та ін.

Існує багато економічних систем, які відрізняються між собою певними властивостями. Формула їх запису така:

ES = f (A1, A2, …, An),

де ES – економічна система, яка визначається властивостями А1. Ці властивості виступають критеріями при визначенні типу економічної системи.

Суб’єктами економічної системи є:

1) Домашні господарства (ДГ) – це населення або усі господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Вони пропонують свої ресурси, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2) Підприємницький сектор (ПС) – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Він пред’являє попит на чинники виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

3) Державний сектор (ДС) – це усі центральні, регіональні та місцеві державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам „безкоштовно” (безпека, соціальні послуги тощо).

4) Сектор закордон (СЗ) – це усі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Його вплив на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Розрізняють три типи економічних систем (ES) :

• ринкова;
• традиційна;
• командно-адміністративна.

Ринкова економіка (РЕ) – це економіка, яка ґрунтується на ринкових відносинах.

Основними ознаками ринкової економіки (РЕ) є:

• приватна власність на ресурси;
• вільна конкуренція;
• свобода учасників економічної діяльності;
• ринкове ціноутворення;
• стихійне ринкове регулювання.

Традиційна економічна система (ТЕ) – це система яка заснована на традиціях, звичаях. Притаманна слаборозвиненим країнам.

Основні ознаки традиційній економіки (ТЕ) :

• приватна власність на засоби виробництва;
• відстала технологія;
• ручна праця;
• багатоукладність;
• натуральне виробництво;
• переважання дрібнотоварного виробництва;
• активна роль держави.

Командно-адміністративною називають систему, яка управляється державою з єдиного центру.

Основні ознаки командно-адміністративної системи:

• державна власність на засоби виробництва;
• монополізація та бюрократизація економіки;
• централізоване планування та управління виробництвом;
• централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Макроекономіка досліджує ринкову систему. Для кожної країни характерна своя, національна модель ринкової економіки, бо країни відрізняються:

• способами здійснення політичної влади;
• рівнем економічного розвитку;
• соціальними умовами;
• особливостями менталітету нації тощо.

Економісти виділяють три найтиповіші моделі ринкової економіки: американську, японську, шведську.

Американська модель – це найефективніша модель ринкової системи. Вона характеризується тим, що її основою є система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечується прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення „правил гри” на ринку, підтримання стабільної кон’юнктури й економічної рівноваги тощо.

Японська модель характеризується значним втручанням держави у господарське життя, спрямованим на створення такого макроекономічного середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розв’язанням соціальних проблем